flag Судова влада України

Стара версія сайту | Лист вебмайстру

Порядок взаємодії суду з представниками ЗМІ

Журналістська діяльність по висвітленню судового процесу має певні рамки, виходячи за які вона може перетворитися на втручання – безпосереднє чи опосередковане – у судові процедури.
Проблема полягає у визначені тієї межі, за якої право на свободу слова перетворюється на перешкоджання діяльності представників судової влади, а іноді – на пособництво потенціальному порушникові закону у його намаганнях виправдатися.
Суцільна дискредитація суддів, суддівських дій та рішення суду шляхом однобічної критики, наслідком якої є повний підрив довіри не тільки до окремого суду, а й до всієї судової системи загалом спричиняє, у підсумку, глибоку недовіру до всіх, без виключення, рішень суду.
Очевидно, що такі прийоми журналістської діяльності не сприяють розгляду та вирішенню судових питань, в тому числі й тих, що мають великий резонанс у суспільстві.
Можливим вирішенням цієї проблеми можуть бути наступні рекомендації журналістам та громадським діячам/правила висвітлення та межі втручання у судовий процес з боку представників засобів масової інформації, що були вироблені на базі українського законодавства про інформаційну сферу та відповідних рішень, ухвалених Європейським Судом з прав людини:
1.Інформація, яка надається журналістом чи громадським діячем для широкого загалу, проте не підкріплена достатньою аргументацією, є потенційним правопорушенням, що тягне за собою юридичну відповідальність. У національному законодавстві це правило регулюється пунктом (б) статті 60 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», а також відповідними пунктами Законів України «Про друковані засоби масової інформації», «Про інформаційні агентства». Опосередковано цього правила торкається і стаття 63 Закону України «Про телебачення та радіомовлення». Такий підхід затверджений і Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) по справах «Обершлік і Прагер проти Австрії», «Шопфер проти Швейцарії», а також пунктом 40 розділу (d) Висновку № (2001) 1 Консультативної Ради Європейських Суддів (КСЄС).
2.Інформація, яка надається журналістом чи громадським діячем для широкого загалу, може стати безпосереднім чи опосередкованим елементом тиску на суддю, що може мати ефект зворотній тому, який очікують особу, що оприлюднили цю інформацію. Така можливість розглядається у Законах України: «Про телебачення і радіомовлення» (п.(з) статті 59 та п.(г) статті 60, стаття 63), «Про друковані засоби масової інформації (п.4 статті 26, п.5 статті 41 частини другої ), «Про інформаційні агентства» (п.3 статті 34 розділу четвертого). Такий підхід затверджений і Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) по справі «Де Хаес та Гійселс проти Белгії».
3.Журналістам та громадським діячам слід додержуватись самоцензури під час виступів, коментарів, оприлюднень інформації, обвинувачень на адресу судді, оскільки вони несуть відповідальність за кожен із вищезазначених вислові та порушують пункт 5 частини другої статті 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації», що визначає порушенням законодавства України про друковані засоби масової інформації зловживання правами журналіста. Аналогічне положення міститься у пункті 3статті 34 розділу четвертого Закону України «Про інформаційні агентства». Такий підхід також затверджений рішенням ЄСПЛ по справах «Вераат проти Нідерландів» та «Барфод проти Данії».
4.Заборона на вживання у статтях, теле- та радіо сюжетах оціночних суджень, що можуть бути критично сприйнятими суспільством. Щоправда дане правило має певні суперечності між законодавством України та рішенням ЄСПЧ, що полягає у визнанні статтею 30 частини четвертої Закона України «Про інформацію» звільнення особи від відповідальності за висловлення оціночних суджень. Втім, згідно пункту 2 цієї статті, воно не поширюється на наклеп, а також на суб’єктивну думку, висловлену в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію. Згідно рішенню ЄСПЧ по справі «Педерсен та Бадсгард проти Данії» висловлення оціночного судження може бути визнано правопорушенням, якщо не мало під собою ніякого достатнього підгрунття. З урахуванням принципу про перевагу міжнародного законодавства над національним у спірних правових питаннях орієнтиром при вирішенні даної суперечності повинно слугувати рішення ЄСПЛ.
5.Уникнення розповсюдження інформації що ставить під сумнів репутацію та неупередженості суддів. Йдеться про спроби зруйнувати репутацію судді та усунути його від розгляду справи шляхом звинувачень у неупередженості на основі суб’єктивних обвинувачень, провокативних дій та викривленні інформації про суддю як особу що приймає судове рішення. В національному законодавстві таке порушення розглядається у Законах України «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації», «Про інформаційні агентства» в частині перевірки отриманої інформації, перевищенні повноважень журналіста, розповсюдження наклепу, заборони на поширення матеріалів, що упереджують рішення суду, заборони розголошення інформації про приватне життя громадянина без його згоди. Такий підхід наявний у рішенні ЄСПЧ по справі «Торгер Торгерсон проти Ісландії».
Особливості:
По-перше, хибним є переконання більшості представників наших ЗМІ та громадських організацій проте, що тільки наша судова система містить певні вади здійснення судочинства/судового процесу. Наявність значної кількості позовів стосовно аналогічних проблем судової системи, подані окремими журналістами, видавцями та громадськими діячами із Західної Європи проти своїх держав до ЄСПЛ засвідчує, що й у європейській спільноті є певні претензії до своїх національних судових систем. Таким чином перебільшення та абсолютизація проблем українського судочинства у порівнянні, наприклад, із певними європейськими країнами є неприпустимими.
По-друге, публічний статус судді не означає, що він не має права на особисте життя. Тому наявність певних вимог до судді з огляду на його статус не дає, тим не менше, підстав для перевищення межі втручання в приватне життя. З метою уникнення таких проблеми необхідно зберігати певний баланс у запитах на інформацію про приватне життя судді загалом чи окремі його сторони. Такий баланс в кожному окремому випадку індивідуальний.
По-третє, журналістам та громадським діячам слід розуміти, що огульна критика судової системи загалом та окремих суддів зокрема навряд чи буде сприяти позитивним змінам в національному судочинстві. Наявність розумної дискусія між представниками громадськості та судової влади дає можливість перейти від такої огульної критики до більш конструктивного розуміння проблем, які наявні в судовій системі.
  

Межі втручання та порядок висвітлення судових процесів