flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Трансформація деліктного зобов’язання в грошове шляхом присудження до виплати грошової компенсації за рішенням суду – ч.5 ст.11 ЦК України. Відповідальність боржника за прострочення грошового зобов’язання з підстав ч.2 ст.625 ЦК України неминуча

Апеляційний суд Одеської області у своєму рішенні від 23 серпня 2016 року (судді: Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М., Ващенко Л.Г.) зазначив наступне.

Загальне поняття зобов’язання та підстави його виникнення містяться у ст.509 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Поняття грошове зобов’язання визначено в ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Грошове зобов’язання - це зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

За змістом ст.11 ЦК України підставами для виникнення грошових зобов’язань можуть бути різні юридичні факти. Грошові зобов’язання можуть виникати із договорів та інших правочинів, внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди, у разі безпідставно набутого майна, а також у випадку трансформації зобов’язання в грошове шляхом присудження до виплати грошової компенсації за рішенням суду ч.5 ст.11 ЦК України.

В правовій системі України: законодавстві, судовій практиці та науковій доктрині, грошові зобов’язання виділяються в самостійну категорію і регулюються нормами права, які застосовуються до даного виду зобов’язань.

Відповідальність за порушення саме грошового зобов’язання передбачена ст.625 ЦК України.

За правилами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі висновки щодо відповідальності з підстав ст.625 ЦК України за порушення грошового зобов’язання, яке виникло на підставі рішення суду про присудження грошової компенсації, викладені в постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, від 30 березня 2016 року №5-86кз 16, від 6 липня 2016 року №6-1946цс15.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України постанови Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень при застосуванні у своїй діяльності нормативно-правових актів, що містять зазначену норму права, та для всіх судів України.

Колегія суддів звернула увагу на те, що в силу ч.2 ст.625 ЦК України боржник відповідає за порушення грошового зобов’язання, що виникло з рішення суду апеляційної інстанції від 13 березня 2003 року про стягнення шкоди, завданої позивачу злочином, в загальній сумі 20504, 79 грн., яке належним чином не виконувалось відповідачем з моменту пред’явлення рішення суду від 13 березня 2003 року до виконання з грудня 2004 року до 2 листопада 2012 року, тобто майже 7 років 11 місяців (а.с.13-14, 34).

За весь час з момента пред’явлення рішення до виконання, прострочення зобов’язання на підставі рішення суду про присудження грошової компенсації за шкоду, заподіяну злочином, відповідач зобов’язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення коштів та три відсотки річних за користування утриманими та неповернутими своєчасно коштами.

Тому колегія суддів дійшла до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, які є складовою частиною грошового зобов’язання. 

Із заявою про застосування судом строку позовної давності до винесення рішення, як це передбачено ч.3 ст. 267 ЦК України, відповідач до суду не звертався.

Суд першої інстанціїї помилково не застосував до спірних правовідносин норми ст. 625 ЦК України. Тому, відповідно до п. 4 ч.1 ст 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасував рішення суду в частині відмови у позові про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних та постановив нове рішення у цій частині про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних, колегія суддів виходила  із рекомендацій Верховного Суду України №62-97р від 03 квітня 1997 року про порядок застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та вважала, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за період з грудня 2004 року до листопада 2012 року підлягають стягненню :

-інфляційні втрати в розмірі 24783,79 грн., сума інфляції обчислена як добуток суми заборгованості на початок періоду за відповідний місяць (рік) та приросту індексу інфляції у відсотках, поділений на 100. Загальний відсоток інфляції розрахований шляхом множення усіх показників інфляції за весь період;

-три відсотка річних в розмірі 7411,51 грн., обчислені як три відсотки річних з розрахунку на місяць, що становило (3%:12 =0,25%),

а всього 32195, 30 грн. (24783,79+7411,51) - таблиці індексу інфляції та розрахунок індексу інфляції та трьох відсотків річних знаходяться в матеріалах справи.

 

З повним текстом рішення суду можна ознайомитися на сайті ЄДРСР.