6-2320цс16 від 22.03.2017 р.

 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від  8 вересня 2014 року,  

в с т а н о в и л а : 

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – ПАТ «А-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.     

Позивач зазначав, що 30 червня 2011 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 тис. 100 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим строком повернення 29 червня 2014 року.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 18 тис. 564 грн 89 коп., з яких: тіло кредиту – 3 тис. 88 грн 62 коп., проценти за користування кредитом – 2 грн 92 коп., комісія – 1 тис. 830 грн, пеня – 12 тис. 283 грн 12 коп., штраф (фіксована частина) – 500 грн, штраф (процентна складова) – 860 грн 23 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача 18 тис. 564 грн 89 коп. заборгованості за кредитним договором.  

Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 8 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ «А-Банк» задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «А-Банк» 18 тис. 564 грн 89 коп. заборгованості за кредитним договором від 30 червня 2011 року, з якої: 3 тис. 88 грн 62 коп. за тілом кредиту; 2 грн 92 коп. процентів за користування кредитом; 1 тис. 830 грн комісії; 12 тис. 283 грн 12 коп. пені; 500 грн штрафу (фіксована частина); 860 грн 23 коп. штрафу (процентна складова).  

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 9 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, заочне рішення суду першої інстанції змінив: зменшив розмір пені, стягнутої з ОСОБА_1 на користь ПАТ «А-Банк» із 12 тис. 283 грн 12 коп. до 3 тис. 88 грн 62 коп. В іншій частині заочне рішення суд залишив без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 вересня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 3 тис. 88 грн 62 коп. заборгованості за кредитом та 2 грн 92 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, у решті позовних вимог відмовити з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 207, частини першої статті 628, частини першої статті 638, частини першої статті 1055 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

 Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 30 червня 2011 року між ПАТ «А-Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 тис. 100 грн зі сплатою 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим строком повернення 29 червня 2014 року.

Кредитний договір укладено шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі – Умови), тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 18 тис. 564 грн 89 коп., з яких тіло кредиту – 3 тис. 88 грн 62 коп., проценти за користування кредитом – 2 грн 92 коп., комісія – 1 тис. 830 грн, пеня – 12 тис. 283 грн 12 коп., штраф (фіксована частина) – 500 грн, штраф (процентна складова) – 860 грн 23 коп.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «А-Банк», суд першої інстанції вважав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з Умовами і тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір, отже, відповідач був ознайомлений з указаними Умовами, банк надав повну інформацію про умови кредитування, що підтверджується підписом відповідача в заяві.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України зменшив розмір передбаченої Умовами пені, що підлягає стягненню з відповідача, з 12 тис. 283 грн 12 коп. до 3 тис. 88 грн 62 коп, вважаючи це розумним і справедливим.

Суд касаційної інстанції зазначив крім того, що посилання заявника на відсутність у матеріалах справи доказів про те, що позичальник ознайомлювався саме з цими Умовами, є безпідставними, оскільки заявник не надав різних за змістом Умов, які б діяли у ПАТ «А-Банк» на час підписання ним заяви позичальника від 30 червня 2011 року.  

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що Умови, пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, і що саме ці Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або що в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов і заяви позичальника від 14 вересня 2006 року містить розбіжності. У зв'язку із цим доводи відповідача про неознайомлення його з Умовами не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм статті 207, частини першої статті 628, частини першої статті 638, частини першої статті 1055 ЦК України.

Вирішуючи питання про правильне застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)  позичальникові в розмірах та  на  умовах, установлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір. Пунктом 3.2.7 цих Умов передбачено, що позичальник зобов’язується погасити заборгованість за кредитом у повній сумі, сплатити нараховані за весь період користування кредитом проценти, винагороду й неустойку (штраф, пеню) не пізніше дати, зазначеної в повідомленні банку, передбаченому пунктами 3.3.1–3.3.3 Умов. Пунктом 3.4.1 Умов установлено, що позичальник зобов’язаний сплатити банку, зокрема, неустойку (штраф, пеню), якщо на момент дострокового погашення кредиту (частини кредиту) у банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно з пунктом 5.1 цих Умов. За пунктами 5.1, 5.3 Умов при порушенні позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених заявою та пунктами 3.2.2, 3.2.3 цих Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення платежу; при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості. 

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.    

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявником для порівняння. 

Однак у справі, яка переглядається, суди, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом і комісії, водночас помилково стягнули з відповідача пеню та штрафи, передбачені Умовами.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів відповідно до статті 360⁴ ЦПК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України   

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2015 року та рішення Малиновського районного суду м. Одеси від  8 вересня 2014 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                   Л.І. Охрімчук  

Судді:                                              В.І. Гуменюк 

                                               Н.П. Лященко    

                                               Я.М. Романюк   

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

у справі № 6-2320цс16

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)  позичальникові в розмірах та  на  умовах, установлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.      

Суддя Верховного Суду України                                                                                           Л.І. Охрімчук