flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

6-2951цс15 від 20.04.2016 р. (стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води)

                                                                                         П О С Т А Н О В А

         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року                                                                                                              м. Київ

Судові палата у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Берднік І.С.,

Гуменюка В.І.,

Ємця А.А.,

 

Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І.,

Лященко Н.П.,

 

Охрімчук Л.І.

Потильчака О.І.,

Романюка Я.М.,

 

Шицького І.Б.,

 

 

розглянувши на засіданні справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л и: 

У листопаді 2014 року Концерн «Міські теплові мережі» (далі – Концерн «МТМ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

У позові Концерн «МТМ» зазначив, що з 1 липня 2011 року по 30 червня 2014 року позивач надавав ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води у квартиру за адресою АДРЕСА_1 на суму 6 тис. 247 грн 5 коп. Оплату за вказані послуги відповідач вносив частково, у зв’язку із чим станом на 1 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 5 тис. 932 грн 17 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати на сплату судового збору для звернення з цим позовом до суду.

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 27 квітня 2015 року задовольнив позов та стягнув з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в розмірі 5 тис. 932 грн 17 коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 16 липня 2015 року змінив рішення суду першої інстанції та стягнув з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за період із серпня 2011 року по липень 2014 року в розмірі 5 тис. 866 грн 96  коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року й ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 526, 629 та 651 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень у частині неоднакового застосування статей 526, 629 та 651 ЦК України заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

15 січня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») до фізичної особи про стягнення заборгованості за договором кредиту (№ 6-44280св13);

29 січня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом фізичної особи до ПАТ «Родовід Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору (№ 6-39040св13);

16 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» в особі Житомирського центрального регіонального управління публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-51218св13);

21 січня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» до фізичної особи, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Юайпі Лтд» про визнання права власності на предмет іпотеки (№6-32278св14);

4 березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до фізичної особи, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Слияние» про дострокове стягнення заборгованості за кредитом (№ 6-47166св14);

1 вересня 2015 року у справі за позовом комунального підприємства «Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства» до фізичної особи про стягнення заборгованості за комунальні послуги (№ 6-21892ск15);

30 вересня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до фізичних осіб про звернення стягнення на майно (№ 6-14179св15);

7 жовтня 2015 року у справі за позовом  комунального підприємства «Харківводоканал» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (№ 6-21918св15);

4 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Кириківське» про розірвання договору (№ 6-29435св15);

4 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до приватного підприємства Науково-виробнича фірма «Геліо» про розірвання договору оренди земельної ділянки (№ 6-13482св15);

11 листопада 2015 року у справі фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення депозитного вкладу та стягнення коштів (№ 6-18083св15);

18 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля та відшкодування збитків (№ 6-17570св15);

18 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про визнання договору лізингу розірваним, стягнення коштів (№ 6-18403ск15).

Надані для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня (№ 6-44280св13), 29 січня (№ 6-39040св13),16 липня (№ 6-51218св13) 2014 року, 21 січня (№ 6-32278св14), 4 березня (№ 6-47166св14), 30 вересня (№ 6-14179св15), 4 листопада (№ 6-13482св15 та № 6-29435св15), 11 листопада (№ 6-18083св15) і 18 листопада (№ 6-17570св15 та № 6-18403ск15) 2015 року, постановлено у справах з іншими, ніж у даній справі, предметами спорів.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня (№6-21892ск15) та 7 жовтня (№6-21918св15) 2015 року, наданих заявником для порівняння, як і в оскаржуваному судовому рішенні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про стягнення з боржника заборгованості за житлово-комунальні послуги.

На підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень у частині неоднакового застосування статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України  від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом комунального підприємства «ЖЕК-2» Чернігівської міської ради до Чернігівської митниці, третя особа – Чернігівський міськвиконком, про стягнення 4 тис. 2 грн 15 коп. боргу за житлово-комунальні послуги (по квартплаті) (№ 2/69).

За результатами розгляду касаційної скарги у справі № 2/69 суд касаційної інстанції скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що виходячи з аналізу змісту, зокрема, частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між сторонами у справі (виконавцем та споживачем) як між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов’язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов’язку підготувати договір про такі послуги та надати його на підписання споживачу. Наведеним спростовується передчасний висновок апеляційного суду про обов’язок відповідача оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов частково, виходив з того, що відсутність укладення договору з позивачем не позбавляє відповідача обов’язку оплатити надані йому послуги в межах строку позовної давності.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, а саме частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різниться з висновками, зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі № 2/69.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 29 січня 2009 року №25 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг», починаючи з 1 січня 2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності м. Запоріжжя, з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води є Концерн «МТМ» у будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».

Тарифи Концерну «МТМ» за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення передбачені в рішенні Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31 січня 2011 року №39 «Про встановлення тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та на послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення, затвердження загальних вказівок до тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, на послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення», а також у рішенні Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14 грудня 2012 року № 465 «Про встановлення тарифів Концерну «Міські теплові мережі» м. Запоріжжя на послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення».

Позивач надавав послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у приміщення за адресою АДРЕСА_1, де мешкає та зареєстрований ОСОБА_1. Відповідно до наведеного в позові розрахунку заборгованість відповідача за період з липня 2011 року по липень 2014 року складала 5 тис. 932 грн 17 коп.

Однак суд апеляційної інстанції установив, що позивач у серпні 2014 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказані комунальні послуги.

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 10 жовтня  2014 року за заявою ОСОБА_1 скасував судовий наказ від 30 вересня 2014 року у справі № 335/9635/14-ц, виданий цим судом за заявою Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, центрального постачання гарячої води у розмірі 5 тис. 932 грн 17 коп. та судових витрат (а.с.13).

Отже, оскільки Концерн «МТМ», звернувшись у серпні 2014 року до суду із заявою про видачу судового наказу, вчинив дію, передбачену частиною другою статті 264 ЦК України, та перервав перебіг строку позовної давності, то такий строк у даній справі обчислюється із серпня 2011 року по серпень 2014 року.

Таким чином, заборгованність у межах строку позовної давності складає 5 тис. 866 грн 96 коп. (5 тис. 932 грн 17 коп. з відрахуванням 65 грн 21 коп.), адже вимоги позову про заборгованість за липень 2011 року (65 грн 21 коп.) знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як зазначалося вище, Виконавчий комітет Запорізької міської ради рішенням від 29 січня 2009 року №25 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг», починаючи з 1 січня 2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності м. Запоріжжя, з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначив Концерн «МТМ» у будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обовязок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За таких обставин із загальним висновком судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про те, що відсутність укладення договору з позивачем не позбавляє відповідача обов’язку оплачувати надані йому послуги, можна погодитися.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Отже, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень слід відмовити.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України   

п о с т а н о в и л и: 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 липня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий  

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

 

 

 Берднік І.С.,

Ємець А.А., 

Колесник П.І.,

Охрімчук Л.І.

Романюк Я.М.,

 

 

Гуменюк В.І.,

Жайворонок Т.Є., 

Лященко Н.П.,

Потильчак О.І. 

Шицький І.Б.

 

 

 

  

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-2951цс15

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобовязані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Суддя Верховного Суду України                                              А.Г. Ярема