Намір скористатися потребою другої сторони не охоплюється принципом договірної свободи.Стягнення річних за користування позикою має бути співмірним (пропорційним) переслідуваній меті

 Обставини справи

Позивач зазначив, що 28 жовтня 2011 року між ним та відповідачем укладений письмовий договір позики, у розмірі 28 175 грн., що  еквівалентно 3 500 доларам США, зі сплатою 36 відсотків річних за користування  коштами на строк 24 місяці. Крім того, за умовами договору, у разі створення заборгованості за позикою станом на 28 жовтня 2013 року, відповідач зобов’язався сплачувати 120 відсотків річних до повного її погашення.

Тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 1 693 452грн., що еквівалентно 68 032 дол. США, які складаються із розміру позики з урахуванням процентів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 24 червня 2016 року позивачу в  позові відмовлено.

Скасувавши зазначене рішення та частково задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції (судді: Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М., Плавич Н.Д.) 08 листопада 2016 року встановив, що позивачем заявлені вимоги про стягнення боргу за договором позики від    28 жовтня 2011 року та річних за користування позикою, всього 1 693 452 гривні, що еквівалентно 68 032 доларів США, і саме ці вимоги вирішив суд. 

25 жовтня 2011року між сторонами укладений письмовий договір позики у розмірі 28 175грн. з встановленням плати за користування позикою у розмірі 36% річних (три відсотки в місяць – 850 грн.) на строк 24 місяці. У цей же день, – 28 жовтня 2011року відповідач отримав зазначені кошти, про що сторони вчинили свої підписи в письмовому договорі  та у розписці.

Оригінали договору від 28 жовтня 2011року  та розписки від 28 жовтня 2011 року, що здійснена на бланку  видаткового касового ордеру, надані позивачем і досліджені судом першої та апеляційної інстанцій. 

Зобов’язання відповідачем не виконане.

Вирішивши спір, колегія суддів апеляційного суду Одеської області зазначила наступне.

За правилами статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки за договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525,526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Основний борг за договором позики від 28 жовтня 2011року становив 28 175 гривень. Річні за користування позикою, що є складовою частиною цього договору, з 28 жовтня 2011року по 28 жовтня 2013року складають (28 175х36:100) х 2 = 20 286грн.

Що стосується річних у розмірі 120%, виходячи з розрахунку позивача, згідно якому остаточна сума боргу склала 1 693 452 грн., то колегія суддів вважала за необхідне звернути увагу на наступне. 

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип договірної свободи означає право укладати договори любого змісту. Однак у той же час очевидно, що ця свобода не може бути безмежною і ототожнюватися з уседозволеністю.

Намір скористатися потребою другої сторони не охоплюється принципом договірної свободи. Тільки узгоджена і справжня воля сторін може бути підставою для виникнення прав і обов’язків за договором.

Розглядаючи поняття цивільних прав та обов’язків за частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням вимог національного закону – ст. 627 ЦК України щодо свободи укладення договору, суд апеляційної інстанції зазначив, що отримання процентів у такий спосіб, як 120% річних, що з сумою основного боргу в 28 175 грн., буде складати 1 693 452 грн., не повинно порушувати суті права на отримання коштів за користування позикою.

Стягнення річних за користування позикою має бути співмірним (пропорційним) переслідуваній меті.

Реалізація права в такий спосіб повинна мати розумний ступінь пропорційності між використаним засобом та поставленою метою.

Принцип договірної свободи в національному законодавстві не може бути безмежним і ототожнюватися з вседозволеністю.

Намір скористатись потребою другої сторони не охоплюється принципом договірної свободи та порушує саму суть права на отримання коштів за користування позикою.

Тому, за період з 29 жовтня 2011року по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції – 08 листопаду 2016 року, суд стягнув з відповідача на користь позивача річні за користування позикою відповідно до облікової ставки НБУ, що склала 32 561,99грн. з урахуванням сплачених відповідачем 620 грн. (таблиця облікових ставок НБУ приєднана до матеріалів справи).

З урахуванням викладеного, виходячи з принципу справедливості - процесуального аспекту ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стягнуто з відповідача на користь позивача: борг за договором позики від 25 жовтня 2011року у розмірі 28 175 грн. та проценти за користування позикою у розмірі 32 561,99грн., - разом 60 736,99грн., що є реальною, необхідною, помірною, а також розумною сумою стосовно суми основного боргу.