Одеський апеляційний суд

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду.

Однак, застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області (Плавич Н.Д., Ващенко Л.Г., Вадовська Л.М.) 07 липня 2015 року розглянула апеляційну скаргу заявниці на ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2015 року у справі за її скаргою на бездіяльність і дії державного виконавця. Суд першої інстанції скаргу заявниці в одній частині залишив без задоволення, у другій частині – без розгляду, а в іншій частині – відмовив у прийнятті скарги.

Апеляційний суд у своїй ухвалі від 07 липня 2015 року зазначив, що, подаючи скаргу, заявниця скористалась засобом правового захисту, доступним їй згідно із законом. Суперечливі ухвали суду першої інстанції стосовно питання доступу до суду, а саме: про залишення без розгляду уточнених вимог через пропуск строку, а також відмову у прийнятті іншої частини уточнених вимог до скарги на дії державного виконавця, - підірвали саму суть права на суд, тим самим поклали на заявницю непропорційний тягар, що порушило справедливий баланс, який мав підтримуватися між законним прагненням забезпечення дотримання формальної процедури подання скарги до національного суду, та правом доступу до суду.

Тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що такі надзвичайно жорсткі положення процесуальної норми національного законодавства позбавили заявницю права на доступ до суду, що є порушенням ст.6 ч.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка має на меті гарантію не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий суд.