Кардинальна зміна судової практики

Кардинальна зміна судової практики у справах про оскарження дій державних виконавців в частині виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання судових рішень.

Апеляційний суд Одеської області 24 грудня 2015 року (судді: Заїкін А.П., Гірняк Л.А., Калараш А.А.), розглянувши справу стосовно конфлікту юрисдикцій між судами загальної юрисдикції та адміністративними судами з цього питання, врахував спільну правову позицію судових палат в адміністративних справах, у господарських справах та цивільних справах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору.

Верховний суд України, використовуючи у своїй практиці висновки, які містяться у  рішенні Європейського Суду з прав людини від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria», які є джерелом права в Україні, зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, щословосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Переглядаючи рішення за виключними обставинами, Верховний суд України у вищезазначеній постанові прийшов до висновку, що адміністративні суди усіх рівнів, які вважали, що спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів, не є «судом, встановленим законом», через те, що, не маючи юрисдикції, судили осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Внаслідок конфлікту юрисдикцій позивачка - сторона у справі, була позбавлена права на ефективний засіб правового захисту, що є порушенням ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і втратила можливість вирішення її скарги по суті.

Тому суд апеляційної інстанції, беручи до уваги правову позицію, що висловлена Верховним судом України в рішенні від 30.06.2015 р., зробив висновок про те, що, оскільки статтею 383 Цивільно-процесуального Кодексу України встановлено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у справах про оскарження постанов стосовно стягнення виконавчого збору ,витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, підчас виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 11 листопада 2015 року.

З урахуванням викладеного, слід вдумливо відноситись до роз’яснень, які містяться у пункті 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3 «Про практику застосування адміністративними судами у справах з приводу оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», та впункті 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах»,  які роз’яснили судам, що справи цієї категорії відносяться до юрисдикції адміністративних судів.