Порушення адвокатом принципу остаточності судового рішення - res judicata, при оскарженні рішення суду, яке ухвалено 14 років тому

Обставини справи

Позов про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею та визнання договору оренди недійсним заявлений у травні 2003 року. 10.11.2004 року суд першої інстанції  постановив ухвалу про затвердження мирової угоди у справі між фізичною та юридичною особами, закривши провадження у справі. В цей же день, 10.11.2004 року, позов інших фізичних осіб до юридичної особи залишено без розгляду.

Зазначені ухвали набрали чинності.

19.12.2017 року адвокат в інтересах однієї із фізичних осіб, позов якої залишено без розгляду, подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 10.11.2004 року про затвердження мирової угоди, тобто більш ніж 14 років після її ухвалення.

Порушуючи перед судом питання про поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали, представник фізичної особи – адвокат, послався на те, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, копію ухвали суд позивачу не направив, про наявність оскарженої ухвали, яка безпосередньо стосується прав позивача, останньому стало відомо лише 15 грудня 2017 року. Тому з вини суду позивач не мав можливості подати апеляційну скаргу у визначений законом строк.

Розглянувши питання про поновлення строку на стадії відкриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 19.01.2018 року про залишення заяви без руху (суддя – Колесніков Г. Я.) звернув увагу на наступне:

Європейський Суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що ця справа стосується відновлення провадження через значний період часу, шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" п.27, та "Трух проти України"). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

В справі «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення (п. 42).

Посилання в клопотанні на те, що поважність причини для поновлення строку на апеляційне оскарження через 14 років після постановлення рішення у 2004 році, гарантована Конституцією України та забезпечена статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції визнав некоректним.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: “Салов проти України”, п.93, “Проценко проти України”, п.26, “Кравченко проти Росії”, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення “помилки, що має фундаментальне значення для судової системи” (рішення у справі “Сутяжник проти Росії”, п.38).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування представником ординарного способу оскарження ухвали суду першої інстанції від 10 листопада 2004 року без належного обґрунтування підстав для подібного продовження втручання в принцип res judicata, не може вважатися причиною фундаментального характеру. 

Визнавши наведені в клопотанні про поновлення строку обставини неповажними, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач та його представник мають право вказати інші обставини непереборної сили, як це передбачене пунктом 2 частини 2 статті 358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили через тривалий час після його ухвалення.

Апелянту надано строк для визначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду від 10.11.2004 року.

12.02.2018 року суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката в інтересах фізичної особи, яка подана з порушенням принципу остаточності судового рішення, в основу якого покладений принцип res judicata.

Суд в ухвалі, зокрема, зазначив, що до 25 жовтня 2017 року, тобто більше ніж 14 років, позивач взагалі не цікавився рухом поданого позову, який тривалий час знаходився в провадженні Малиновського і Київського районних судів м.Одеси та в подальшому був об’єднаний з іншими позовами (справами), не знайомився з матеріалами справи, не брав участь у судових засіданнях та погодився з ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 10 листопада 2004 року про залишення його позовних вимог без розгляду, не оскарживши її.

Інші поважні причини для поновлення строку на оскарження ухвали суду через 14 років у заяві представника позивача від 06.02.2018 року не містились.

Оскільки, всупереч пункту 2 частини 2 статті 358 ЦПК України представник позивача не надав суду інші обставини непереборної сили, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, через тривалий час після його ухвалення, суд апеляційної інстанції залишив клопотання представника позивача без задоволення.