Правосуддя повинно не тільки чинитися, але і має бути видно, що воно чиниться з довірою, яку суд повинен вселяти в громадськість у демократичному суспільстві

12 квітня 2016 року апеляційним судом Одеської області (судді: Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М., Плавич Н.Д.) вирішений спір за позовом спадкоємців про визнання права власності на спадкове майно та витребування його з чужого незаконного володіння.

Поряд з іншими правовими питаннями судом апеляційної істанції у цій справі розглянуте також питання щодо незалежності та безсторонності суду з точки зору національного і міжнародного закону – ч. 1 ст. 6 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів встановила , що судом першої інстанції (одним і тим же суддею) двічі після смерті спадкодавця прийняті рішення про визнання дійсним одного і того ж письмового договору довічного утримання та визнання права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі і на спірну квартиру - за наймачем, який проживав з спадкодавцем.

Ці рішення суду першої інстанції від 22  жовтня 2009 року та 04 січня 2011 року скасовані апеляційним  судом відповідно 15 січня 2013 року та 25 квітня 2012 року за  апеляційними скаргами Є. - однією із спадкоємців, яка була учасником процессу на стадії розгляду справи у суді другої інстанції, та на користь якої постановлено рішення суду першої інстанції від 07 грудня 2015 року у справі, яка розглядалась апеляційним судом.

Судом апеляційної інстанції в обох справах встановлено, що суд першої істанції питання щодо спадкоємців П. не з’ясовував. Суд визнав дійсним письмовий договір довічного утримання в обох справах всупереч ч. 2 ст. 220 ЦК України.  Оскільки цей договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, правила ч. 2 ст. 220 ЦК України на нього не розповсюджуються.

Після скасування рішень, той же самий суддя прийняв до свого провадження і постановив рішення у справі за позовом спадкоємців Є. і Б. стосовно спірної квартири.

Чи може бути незалежним і безстороннім суд, постановивший рішення щодо одного і того ж предмету спору, при наявності конфликту інтересів сторін?

У зв'язку з цим, колегія суддів у своєму рішенні від 12 квітня 2016 року звернула увагу на наступне.

Наявність безсторонності згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», п. 49).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях, що правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (п.53 зазначеної справи).

Європейський суд з прав людини також зазначав, що проблема може виникнути, якщо суддя приймає участь у двох провадженнях, що стосуються одних фактів (Indra v.Slovakia (Iндра проти Словакії), п.п.51-53).

Встановлення помилки у юридичному трактуванні може поставити під сумнів безсторонність судді (San Leonard Bane Clab v.Malta (Сан Леонардо Бене Клаб проти Мальти), п. 64).

З’ясовуючи питання, чи забезпечив суд першої інстанції відсутність будь-яких сумнівів в його безсторонності у даній справі, колегія суддів дійшла до такого висновку.

Прийняття судових рішень у декількох провадженнях, що стосуються одних і тих же фактів, тих же самих учасників процесу, встановлення вищестоящим судом грубих порушень у юридичному тлумаченні, ставить під сумнів безсторонність суду з огляду на те, що правосуддя повинно не тільки чинитися, але і має бути видно, що воно чиниться з довірою, яку суд повинен вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.

При наявності конфлікта інтересів у справах, які розглядалися суддею, незалежність і безсторонність суду може бути обґрунтовано поставлена під сумнів.

Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи (Micallef v.Malta (Мікаллефф проти Мальті) п.98).

В такому випадку суддя повинен керуватися ст. 2 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом судів України 23 лютого 2013 року.

Слід звернути увагу на те, що в Рекомендаціях Комітета Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року (CM/Rec(2010)12) у пункті 11 щодо зовнішньої незалежності суддів зазначено , що зовнішня  незалежність  не  є  прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб,  які домагаються та очікують неупередженого правосуддя.  Незалежність суддів слід  розуміти  як гарантію   свободи,   поваги  до  прав  людини  та  неупередженого застосування  права.  Неупередженість  та  незалежність  суддів  є  необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.

Поняття незалежності суддів як гарантії не тільки свободи, але і поваги до прав людини та неупередженого застосування права виключає прийняття одним і тим же суддею рішення про визнання права власності на спірне майно за наймачем, а після скасування цього рішення апеляційним судом з постановленням нового рішення про відмову у позові наймачу, ухвалення рішення на користь спадкоємців щодо того ж самого спадкового майна.

Зі вказаним рішенням апеляційного суду можна ознайомитися в ЄДРСР.