Суд, який у порушення ст. 16 ЦПК України допустив в об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами господарської та цивільної юрисдикції, не є «судом, встановленим законом»

Межі у національному законодавстві, передбачені ст.293 ЦПК України щодо оскарження юрисдикції, не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду – ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд, який у порушення ст. 16 ЦПК України допустив в об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами господарської та цивільної юрисдикції, не є «судом, встановленим законом».

Обставини справи.

У вересні 2017 року юридична особа звернулась до суду загальної юрисдикції до іншої юридичної особи, що зареєстрована у м. Київ, фізичної особи 1, яка мешкає у м. Київ, та фізичної особи 2, місце проживання якої зазначено в Одесі.

В позові зазначено, що між юридичними особами 28.02.2014р. укладений договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням старт-карт на АЗС.

Фізична особа 1 надала позивачу розписку без дати щодо забезпечення сплати заборгованості за договором від 28.02.2014р.

03.07.2017р. позивач уклав з відповідачем - фізичною особою 2, договір поруки, згідно з яким останній поручився перед позивачем за виконання фізичною особою 1 зобов’язань за розпискою без дати.

Тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів - юридичної особи та фізичної особи 1 заборгованість за договором від 28.02.2014р., укладеним між юридичними особами, та стягнути солідарно з обох фізичних осіб на користь позивача заборгованість в межах, визначених договором поруки.

У цій справ судом апеляційної інстанції розглянуті два процесуальні питання (колегія суддів: Кравець Ю.І., Журавльов О.Г., Комлева О.С., ухвала від 15.11.2017р.).

Щодо відкриття провадження у справі судом апеляційної інстанції з приводу оскарження юрисдикції, колегія суддів звернула увагу на наступне.

Європейській суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово, в тому числі у справах проти України, підкреслював, що держава, що створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Суд також неодноразово повторював, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може  підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення суду у справах «Пелевін проти України», №24402/02, пункт 27, від 20.05.2010 року; «Мельник проти України», №23436/03,  пункти 22-23, від 28.03.2006 року; «Мушта проти України», № 8863/06,  пункти 37-38, від 18.11.2010 року).

В даному ж випадку, одна жорстка процесуальна норма національного законодавства не передбачає права оскарження процесуального документу щодо відкриття провадження у справі з приводу недотримання правил юрисдикції (ст. 293 ЦПК України), в той же час інша норма - допускає скасування вирішеної судом справи по суті та закриття провадження з підстав неправильного визначення юрисдикції, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ст.ст. 310 ч. 1, 205 ч. 1 п. 1 ЦПК України).

Ці суперечні норми національного закону не лише підривають саму суть права на апеляцію, а й порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між законним прагненням дотримання формальної процедури подання скарги до апеляційного суду та правом доступу до суду.

Оскільки таке обмеження зашкоджує самій суті права доступу до суду, колегія суддів, вважаючи, що доступ до суду є складовою частиною принципу верховенства права, який визнаний і діє в Україні - ст. 8 Конституції України, дійшла висновку про відкриття апеляційного провадження у справі з метою перевірки законності постановленої судом ухвали.

Щодо об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області зазначила наступне.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції - ст. 15 ЦПК України.

Частинами першою і другою статті 15 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 ГПК України, господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства,  якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, що належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

На зазначене неодноразово звертав увагу Верховний Суд України у своїх постановах від 23.11.2016 року у справі №6-1472цс16, від 23.11.2016 року у справі №6-1870цс16, від 14.06.2017 року у справі №6-2563цс16, в яких містяться правові висновки, обов’язкові для судів загальної, господарської та адміністративної юрисдикцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Тому суд, який не маючи юрисдикції, у порушення ст.16 ЦПК України допустив об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правиламирізних видів судочинства, у даному випадку - господарського і цивільного, та, ігноруючи правові висновки, які містяться в постановах Верховного Суду України з цього питання, не може вважатися «судом, встановленим законом» в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суд з прав людини, які є джерелом права в Україні.

Колегія суддів звернула увагу на те, що суд першої інстанції ретельно не перевірив при відкритті провадження у справі, чи не зловживає сторона своїми процесуальними правами та обов’язками з метою штучного, завуальованого вирішення господарського спору судом цивільної  юрисдикції, до якої він не відноситься, що є неприпустимим.

У урахуванням викладеного, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області скасувала ухвалу Київського районного суду м. Одеса від 19.09.2017р. про відкриття провадження та призначення справи до розгляду з переданням питання про відкриття провадження на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею, оскільки суд в цій ухвалі висловив свою думку стосовно юрисдикції.

З ухвалою апеляційного суду Одеської області можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.