Одеський апеляційний суд

Обставини справи.

05 липня 2007 року апеляційний суд Одеської області вирішив спір позивача щодо поновлення його трудових прав.

Предметом позову у цій справі, яка тривалий час знаходилась в провадженні судів загальної юрисдикції, були вимоги позивача до відповідача про визнання наказів, що видані в 1988-1989 роках, неправомірними, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання оформити трудову книжку.

Суд відмовив в позові у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Скарги позивача на зазначене рішення суду розглянуті Верховним Судом України в ординарному і екстраординарному порядку – касаційному та за нововиявленими обставинами, та залишені без задоволення.

Рішення суду апеляційної інстанції від 05 липня 2007 року набуло статусу вирішеної справи - res judicata.

При розгляді 14 січня 2020 року справи Одеським апеляційним судом вимог з однаковим матеріальним обсягом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься 427 процесуальних документів стосовно трудового спору позивача про звільнення з роботи та оспорювання наказів адміністрації в різній інтерпретації, які були видані у період перебування його у трудових відносинах з відповідачем.

Після постановлення судом апеляційної інстанції - 05 липня 2007 року, рішення, в якому вирішений трудовий спір між сторонами остаточно, та зазначене рішення набуло статус res judicata, позивач продовжував звертатися до суду з чисельними тотожними та з однаковим матеріальним обсягом позовами.

Так, заявивши у січні 2014 року вимоги у даній справі, позивач уточнив їх через 9 місяців у вересні 2014 року та у січні 2016 року, тобто через 2 роки після їх пред`явлення.

У той же час, не зважаючи на те, що цей спір був невирішений судом за апеляційною скаргою позивача, та, не очікуючи завершення провадження у зазначеній справі, він у липні 2017 року знову звернувся до суду першої інстанції з аналогічними вимогами.

16 липня 2019 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову по заявленим аналогічним вимогам і скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2019 року.

Звертаючись до суду, позивач також заявляв чисельні позови про вирішення трудового спору, які стосувались окремих фрагментів вже раніше поданих вимог.

Маніпулюючи судами та проявляючи зацікавленість лише в процедурі, пов`язаній з розглядом його чисельних тотожних та позовів з однаковим матеріальним обсягом, які викладені в різних інтерпретаціях, позивач всупереч ст. 44 ЦПК України недобросовісно користувався своїми процесуальними правами та зловживав ними з метою затягування розгляду справ. Не маючи бажання отримувати остаточні рішення, він оскаржив всі процесуальні документи, які прийняті судом першої інстанції за його чисельними вимогами та заявив відводи усім суддям, які розглядали його справи.

У даній справі суддею-доповідачем в першій інстанції прийнято 41 процесуальний документ, із них - 10 процесуальних документів стосуються відводу/самовідводу суддів; в суді апеляційної інстанції постановлено 111 процесуальних документів, із них щодо відводу/самовідводу суддів - 32 процесуальних документа, в тому числі 7 відносно відводу колегії суддів.

Застосування судом апеляційної інстанції практики Європейського Суду з прав людини щодо строків давності та принципу res judicata.

Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці постійно підкреслює, що строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників, виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Принцип правової визначеності в процесуальному праві обмежує можливість перегляду рішення суду, що набрало законної сили, для запобігання зловживання правом особами, які беруть участь у справі (як правило, стороною, що програла), а також встановлює неможливість ініціювання перегляду рішення, що набрало законної сили, органами державної влади, а також особами, чиї права не були порушені судовим розглядом.

Постановлене апеляційним судом Одеської області рішення від 05 липня 2007 року є вирішеною справою - res judicata, тому сторони у справі, які при завершенні судового провадження отримали належне й остаточне судове рішення, не можуть ініціювати інше провадження щодо тих же самих вимог.

Положення res judicata попереджує пролонгування судового провадження.

Принцип res judicata, передбачаючи повагу до остаточного рішення суду, виключає можливість повторного звернення до суду з тотожними вимогами. Вимоги, що були вирішені судом, не можуть бути предметом нового розгляду.

У справі «Ющенко та інші проти України», рішення від 15 липня 2010 року, розвиваючи положення щодо застосування принципу res judicata, та проаналізувавши відповідне національне законодавство, Європейський Суд з прав людини вказав, що принцип res judicata за цивільно-процесуальним законодавством України міститься в ст.136 ЦПК України 1963р., чинного на час подій у справі (п.52 рішення).

У цій справі національним судом при розгляді 18 лютого 1999 року спору у цивільному провадженні відмовлено у позові за відсутності доказів.

Пізніше, у кримінальному провадженні про шахрайство було пред`явлено цивільний позов, що стосувався тих же самих питань, і він був 12 січня 2004 року задоволений судом.

Європейський Суд з прав людини у пункті 64 справи «Ющенко та інші проти України» зробив висновок, що цивільний аспект кримінальної справи стосувався того ж самого питання, що й в цивільному провадженні, яке відбулось раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності, тому вважає, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісне з принципом юридичної визначеності (п.п.60-64).

Таким чином, справа, що вже була вирішена судом, не може стати предметом нового судового розгляду.

Принцип res judicata розповсюджується й на пред`явлення нових позовів до суду, які не є тотожними, однак в основу яких покладені ти ж самі факти з метою нового розгляду справи.

У справі «Brletić v. Croatia», у рішенні від 16 січня 2014 року, Суд у пункті 43 зазначив, що в усіх правових системах ефективність судових рішень має обмеження і щодо матеріального обсягу.

У 2002 році національним судом на користь заявниці - спадкоємиці після смерті її чоловіка, стягнута з компанії заробітна плата, яка йому належала. Рішення суду було виконано. В 2008 році національний суд задовольнив позов компанії про стягнення з заявниці суми заробітної плати зайво сплаченої її чоловіку з посиланням на те, що іншим судом у 2002 році не враховані суми коштів, виплачені з заробітної плати спадкодавця його кредиторам, внаслідок чого компанія здійснила виплати двічі: кредиторам, а потім спадкодавцю за рішенням суду. Тому з заявниці на користь компанії стягнуто заробітну плату у розмірі, яка була виплачена кредиторам її чоловіка.

Проаналізувавши ці обставини, Європейський Суд у пункті 47 виклав свою думку таким чином: «отже, Суд обмежується тим, що зазначає, що навіть, якщо було б визнати, що два судових процеси не є однаковими, вони, тим не менш, згідно відповідного внутрішнього законодавства стосуються одних і тих же сторін, а також однакових правовідносин, та тих самих обставин, а саме виплати частини заробітної плати чоловіка заявниці за період з травня 1998р. по січень 1999р., які були вирішальними для вирішення спору, і, отже, ці два провадження мали однаковий матеріальний обсяг».

І надалі, у пункті 48 Суд зазначив, що, не зважаючи на те, що перше остаточне рішення національного суду не було скасовано, другим рішенням національного суду воно було позбавлено юридичних наслідків, оскільки визначало питання виплати зарплати чоловіку заявниці інакше, ніж в спосіб, що був визначений першим судом. Це призвело до того, що заявниця була зобов`язана погасити компанії грошову суму, визначену на переоцінці фактів, які, зокрема, були зібрані та відхилені у першому судовому провадженні.

Тим самим, національні суди діяли з порушенням принципу правової визначеності, притаманного п.1 ст.6 Конвенції (п.51 рішення).

Підбиваючи підсумки, колегія суддів дійшла висновку:

-принцип res judicata діє в національному законодавстві ч.1 ст.255 та ч.1ст.358 ЦПК України 2004 року з наступними змінами;

-принцип res judicata, передбачаючи повагу до остаточного рішення суду, виключає можливість повторного звернення до суду з тотожними вимогами та позовами з однаковим матеріальним обсягом;

-положення res judicata попереджує пролонгування судового провадження;

-рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, яким розглянутий трудовий спір між сторонами, є вирішеною справою;

-постанова Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року ґрунтується на висновках остаточного рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року.

Беручи до уваги, що позовні вимоги, заявлені в даній справі згідно відповідному національному законодавству, стосувались одних і тих же сторін, однакових правовідносин, тих самих обставин та позовів з однаковим матеріальним обсягом, які були розглянуті апеляційним судом Одеської області 05 липня 2007 року, що є вирішеною справою - res judicata, та, врахувавши висновки Одеського апеляційного суду в постанові від 16 липня 2019 року, що ґрунтуються на вирішеній 05 липня 2007 року справі, колегія суддів скасувала рішення суду першої інстанції, додаткові рішення, ухвалу суду та закрила провадження у справі, тим самим, поставивши остаточну крапку у справі про сутяжництво.

Посилання на процесуальний документ в ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87221257