Вияв свавілля представником позивача – адвокатом, при посиланні на практику Європейського Суду з прав людини та спотворення висновків Європейського Суду щодо застосування ст.1 Першого Протоколу у цивільній справі

Суть справи. 

Позивач добровільно надав в розпорядження досудового слідства власні грошові кошти, які призначалися для викриття кримінального правопорушення у вимаганні неправомірної вигоди.

Постановою органів досудового слідства ці кошти визнані речовими доказами та приєднані до кримінальної справи.

Кримінальне  провадження закрите в зв’язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Грошові кошти у повному розмірі, які позивач надав досудовому слідству, були йому повернуті. 

Позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів матеріальної шкоди,  позивач обґрунтував тим, що він поніс прямі матеріальні збитки від тривалого позбавлення органами досудового слідства його права власності на вилучені кошти та неможливістю вільно розпоряджатися ними шляхом поміщення на депозитний рахунок під 12 %, в розмірі 18000 доларів США, що еквівалентно 277 423 грн. (по курсу НБУ за 100 доларів США-1541 грн.).

З урахування незаконних дій відповідачів, позивач також просив стягнути на його користь моральну шкоду, що, на його думку, має бути визначена  відповідно рішень Європейського суду в межах від 2000 до 100 000 Євро, в розмірі 10 000 Євро, що становить в еквіваленті ( за курсом НБУ 100 Євро-1919 грн.) 191 970 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року позивачу у задоволенні позову до прокуратури Одеської області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області про солідарне стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача – адвокат, не погоджуючись з висновком суду про відмову у позові, послався на чисельні рішення Європейського Суду з прав людини, які містяться на сайті Міністерства юстиції у розділі 14 і стосуються статті 1 Першого Протоколу «Захист власності » (перелік цих рішень є у матеріалах справи), а саме : на рішення у справах «Ісмаілов проти Російської Федерації», «Україна–Тюмень проти України», «Абрамов проти України», «Андрій Руденко проти України», «Совтрансавто проти України».

Дослідивши зазначені рішення, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області (судді: Цюра Т.В., Сидоренко І.П., Погорєлова С.О.) звернула увагу на наступне.

Так, у справі «Україна - Тюмень проти України» рішенням Європейського суду з прав людини (далі: ЄСПР)  від 22.11.2007 року  встановлено порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) у зв’язку зі скасуванням в порядку нагляду остаточного та такого, що підлягає  виконанню, рішення, внаслідок чого зі статутного фонду підприємства  заявника було вилучено двоповерховий будинок.

У справі «Абрамов проти України» (рішення  від 10 липня 2008 року) невиконання остаточного рішення національного суду про стягнення заробітної плати через відсутність коштів ЄСПЛ визнав порушенням  ст. 1 Першого Протоколу.

У справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (рішення від 25.07.2002 року) Європейський Суд зазначив, що акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та становили «майно» в  розумінні статті 1 Першого Протоколу.

У справі «Андрій Руденко проти України» (рішення від 21.12.2010 року) Європейським Судом встановлено порушення національними судами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: суди за  вимогою  інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього  внесення  суми відшкодування такої  частки на депозит суду, не врахувавши,  що встановлено ст. 365 ЦК України вимога  про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки у спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних  умов  ухвалення  рішення про позбавлення особи майна без її згоди. 

Зазначивши  в апеляційній скарзі те, що суд не врахував посилання на ці рішення Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права, апелянт у своїй скарзі не вказав, яке відношення обставини названих справ,  згідно наведеному переліку  (а.с. 47-50), мають до справи, яку вирішив суд першої інстанції, і, яка стосується коштів, що добровільно надані позивачем органам досудового слідства, що у подальшому використані в якості контрольованого хабара і повернуті позивачу після закриття провадження у кримінальній справі.

Посилаючись на  справу «Ісмаілов проти Російської Федерації»,  як у позовній заяві (а.с.2-7), так і в апеляційній скарзі,  позивач зазначив, що у даній справі наголошено, що дії державних органів, якими застосовується тимчасове обмеження майна, є неправомірним втручанням в право особи на повагу власності.

Однак, таке судження Європейського Суду у рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаілов проти Російської Федерації» відсутнє.

Розглядаючи справу про конфіскацію незадекларованих коштів, які отриманні заявником від продажу успадкованої від матері квартири, Європейський Суд у п. 29 свого рішення від 06 листопада 2008 року вказав, що «майно», яке є предметом розгляду у цій справі, – це гроші (долари США), конфісковані в заявника згідно з судовим рішенням та, що   конфіскація була втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, отже, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції підлягає застосуванню.

Тому, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач (він же апелянт), виявивши свавілля та спотворивши висновок Європейського Суду щодо застосування ст. 1 Першого Протоколу у справі «Ісмаілов проти Російської Федерації», недобросовісно використав прецедентне право у справі, яка переглядалась судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів зауважила, що при застосуванні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколів до Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини неможливо вважати правильним лише посилання на рішення Європейського Суду з прав людини без аналізу обставин справи, що були предметом розгляду Європейським Судом у взаємозв’язку з обставинами справи, що розглядались національним судом.

Колегія суддів наголосила, що не допускається викривлення висновків Європейського Суду при посиланні на прецедентну практику ЄСПЛ.  

Ознайомитися з ухвалою апеляційного суду можна в ЄДРСР.