Регулярне оцінювання суддів: зростання, а не покарання

«Судебно-юридическая газета». 2019. 26 лютого

URL: https://sud.ua/ru/news/blog/136238-regulyarne-otsinyuvannya-suddiv-zrostannya-a-ne-pokarannya

Володимир Кравчук,
суддя Верховного Суду,
член Ради суддів України

25 лютого Рада суддів України затвердила консультативний висновок щодо Порядку і методології оцінювання та самооцінювання судді.

25.02.2019 Рада суддів України затвердила консультативний висновок щодо Порядку і методології оцінювання та самооцінювання судді (далі — Порядок).

Усі пропозиції та зауваження, які надійшли від суддів, було вирішено передати до ВККС України та рекомендовано створити робочу групу для їх опрацювання та підготовки нової редакції Положення.

Правові підстави для регулярного оцінювання передбачені у ст. 90 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Воно проводиться упродовж перебування судді на посаді з метою:

1) виявлення індивідуальних потреб судді щодо вдосконалення,

2) стимулювання його до підтримання кваліфікації на належному рівні;

3) професійного зростання.

Фактично йдеться про розвиток та вдосконалення судді. «Основна ідея регулярного оцінювання — допомога у професійному самовдосконаленні судді. Виявити, над чим потрібно попрацювати судді, і викликати бажання це зробити. Результатом є покращення навичок і професійне зростання, що призводить до підвищення загальної якості судочинства», — цитата з одного зі звернень суддів.

У ст. 91 Закону йдеться лише про один-єдиний випадок, коли регулярне оцінювання може мати «зовнішнє» значення — під час розгляду питання про проведення конкурсу на зайняття посади у відповідному суді. Все! На цьому значення регулярного оцінювання закінчується. Тому «переоцінювати» наслідки цього виду оцінювання не варто.

Регулярне оцінювання судді проводять 4 суб’єкти:

1) викладачі (тренери) Національної школи суддів України;

2) інші судді відповідного суду;

3) сам суддя (самооцінювання);

4) громадські об’єднання.

Де-факто інші особи, наприклад, працівники апарату, лідери громадської думки теж можуть проводити оцінювання особистих та професійних якостей судді. Їх оцінки жодного правового значення не мають, однак, якщо йдеться про вдосконалення і розвиток, судді важливі, насамперед, оцінки авторитетних для нього людей, а не тих, хто має формальне право на оцінювання.

Для кожного суб’єкта законом визначено свій метод оцінювання:

1) викладачі НШС — за результатами підготовки шляхом заповнення анкети;

2) інші судді — шляхом анкетування;

3) сам суддя — шляхом заповнення анкети самооцінки;

4) громадські об’єднання — шляхом незалежного оцінювання роботи судді в судових засіданнях.

Оскільки ці методи прямо визначені законом, здійснювати оцінювання іншими методами ці суб’єкти не можуть.

Найбільш урегульоване оцінювання суддів викладачами НШС України. За результатами кожного тренінгу під час підготовки судді викладач заповнює щодо судді анкету оцінювання, що містить:

1) оцінку: а) оволодіння суддею знаннями, вміннями, навичками; б) акуратності і своєчасності виконання завдань; в) аналітичних здібностей, спроможності оцінювати інформацію; г) уміння взаємодіяти з колегами (спроможність вести переговори, працювати в команді, працювати під тиском тощо); ґ) комунікаційних навичок (навичок складання документів, усного мовлення тощо); д) сильних сторін судді;

2) рекомендації судді щодо напрямів самовдосконалення або проходження додаткового навчання.

Законом передбачено, що суддя має право ознайомитися з анкетою і надіслати свої заперечення щодо результатів оцінювання. За результатами розгляду заперечень судді викладач (тренер) має право протягом п’яти днів заповнити нову анкету оцінювання. Анкета оцінювання роботи судді за результатами кожного тренінгу, заперечення судді щодо результатів оцінювання, а також анкета за результатами розгляду заперечень включаються до суддівського досьє.

З урахуванням того, що результати регулярного оцінювання мали б мати значення для вдосконалення суддів, долучення їх до суддівського досьє виглядає недоречним. На практиці це призведе до того, що суддя, який отримує невисоку оцінку, буде намагатися її підвищити шляхом заперечення. Через це судді-тренери будуть ставити всім високі оцінки, щоб не псувати відносини з колегами і не гаяти час на врегулювання претензій. Через деякий час усі оцінки будуть стабільно високі, і цей вид оцінювання просто втратить об’єктивність.

Як оцінюють колег інші судді, законом не визначено. Модель, яку запропоновано в Порядку, судді, які зверталися до Ради суддів України, вважають неприйнятною.

Оцінювання суддів суддями доцільно проводити анонімно і за принципом «кожен — всіх». Наприклад, щороку кожен суддя оцінює усіх своїх колег, а вони — його. За такого підходу оцінка буде більш об’єктивна. До того ж, голова суду позбавляється важелів впливу на оцінювання (у запропонованому Порядку він визначає, хто кого має оцінювати). За такого підходу і за умови, що оцінки не потрапляють у досьє, суддя отримує усереднену об’єктивну оцінку від колег і може визначатися з тим, як себе вдосконалювати.

Відмова від оцінювання втрачає сенс, оскільки за цим не настає жодної відповідальності ні для того, хто оцінює, ні для того, кого.

Значну частина Порядку присвячено оцінюванню громадськими об’єднаннями. Законом визначено, що результати незалежного оцінювання роботи судді в судовому засіданні фіксуються в анкеті, що містить інформацію про тривалість розгляду справи, дотримання суддею правил судочинства і прав учасників процесу, культуру спілкування, рівень неупередженості судді, рівень задоволення поведінкою судді учасниками процесу, зауваження щодо ведення процесу, інші відомості. Заповнена анкета незалежного оцінювання роботи судді в судовому засіданні може бути включена до суддівського досьє.

Порядком пропонується докладно врегулювати, які саме об’єднання і як оцінюють суддів. Хоча в законі прямо зазначено: вони мають право організувати незалежне оцінювання роботи судді у відкритих судових засіданнях. Незалежне оцінювання має бути незалежне в усіх аспектах: хто, коли і як. Одна лише умова — де: у відкритих судових засіданнях.

Тож постає питання: навіщо врегульовувати те, що може працювати без унормування? Хіба громадське об’єднання, яке бажає долучитися до благородної справи оцінювання і допомогти судді у самовдосконаленні, не здатне самовизначитися? В Україні вже є з десяток добросовісних громадських організацій, які тривалий час спостерігають за роботою суддів без будь-якого регулювання з боку ВККС України.

Тим більше, результат такого оцінювання може не потрапляти у досьє. Доцільно, щоб саме таку лінію проводила Комісія. Ймовірно, результат не потрапить і до судді, а буде фігурувати у базі даних якогось важливого проекту, де накопичується брудна білизна на кожного суддю. Але тоді це не має жодного стосунку до мети регулярного оцінювання.

Аналізуючи перспективи регулярного оцінювання, вважаю, що воно може досягти своєї мети, якщо позбавиться формалізму. Суддям насправді дуже важлива зовнішня оцінка їх роботи, зворотній зв'язок. Тому саме суддя і ніхто інший має право знайомитися зі своєю оцінкою і визначати план самовдосконалення. І лише якщо сам суддя бажає цього, результати оцінки можуть долучатися до суддівського досьє для врахування під час конкурсу на зайняття відповідних посад. Оцінювання — заради зростання, а не покарання. Це розуміють усі.

Сподіваюсь, пропозиції суддів будуть ретельно опрацьовані та враховані.

Окрема думка не відображає офіційної позиції Ради суддів України чи Верховного Суду.

Джерело