Верховний Суд пояснив, коли дії особи кваліфікуються як заподіяння тілесних ушкоджень начальникові в умовах особливого періоду

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого за заподіяння тілесних ушкоджень начальникові у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану (ч. 3 ст. 405 КК України). Відповідно до вироку солдат завдав легких тілесних ушкоджень старшому лейтенанту медичної служби, який за своїм службовим становищем і військовим званням був для нього начальником.

У касаційній скарзі засуджений указав, зокрема, на те, що жодними допустимими доказами не доведено, що його умисел був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень начальникові у зв’язку з виконанням ним своїх службових обов’язків, а також обвинувачення не обґрунтовано доказами, які свідчать про те, що діяння було вчинено в умовах особливого періоду.

Суд першої інстанції надав оцінку посиланням засудженого на те, що він не мав підстав вважати потерпілого своїм начальником. Зокрема, суд зазначив, що згідно зі ст. 29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Відповідно до вимог статей 29–33 цього Статуту старший лейтенант медичної служби за своїм службовим становищем і військовим званням був начальником для солдата.

Суд першої інстанції встановив, що під час події потерпілий був у медичному одязі з бейджем, на якому були зазначені його особисті дані та посада. Бейдж був розміщений на рівні очей солдата, тому останній не міг не бачити того, що військовослужбовець є не тільки медичним працівником установи, а й його начальником.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що солдат учинив кримінальне правопорушення не в умовах особливого періоду, є необґрунтованими.

Із системного аналізу ст. 1 Закону України «Про оборону» (визначення терміна «особливий період»), ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (визначення термінів «особливий період», «мобілізація») вбачається, що поняття «особливий період» є значно ширшим, ніж поняття «період мобілізації людських ресурсів», а тому особливий період не закінчується в момент завершення мобілізації в Україні.

Особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому дію особливого періоду не припинено.

Таку правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» Верховний Суд уже сформулював у постановах від 11 квітня 2019 року (провадження № 51-9182км18), від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-4157св18 та № 61-3951св18), від 20 лютого 2018 року (провадження № 61-4255св18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-1664св17), від 21 лютого 2019 року (провадження № 51-7411км18).

Постанова ККС ВС у справі № 264/6124/18 (провадження № 51-6162км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96545131.

Джерело