Верховний Суд пояснив, що свідчить про наявність корисливого мотиву у незаконному позбавленні волі особи і в грабежі

Засуджений за незаконне позбавлення волі особи, грабіж та незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України) подав касаційну скаргу до Верховного Суду на судові рішення щодо нього. Скаржник зазначив, зокрема, про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 186 КК України у зв’язку з недоведеністю корисливого мотиву на заволодіння майном і на позбавлення волі потерпілого (вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 146 КК України).

Касаційний кримінальний суд у складі ВС залишив судові рішення щодо засудженого без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Як зазначено в постанові ККС ВС, доводи в касаційній скарзі про відсутність у діях засудженого складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 1 ст. 186 КК України, є безпідставними і спростовуються матеріалами провадження.

Так, з об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, тобто таким, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. При цьому грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

Місцевий суд, ретельно дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази та оцінивши показання потерпілого і свідків, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, оскільки останній у присутності потерпілого, який розумів протиправний характер дій нападника, вилучив належний йому мобільний телефон.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, про корисливий мотив обвинуваченого свідчить те, що він, маючи таку можливість, не повернув потерпілому телефон, яким заволодів, а продав його.

Також місцевий суд, за встановлених фактичних обставин справи, досліджених доказів та оцінених відповідно до вимог ст. 23 КПК України показань обвинуваченого та потерпілого, правильно встановив наявність в особи корисливого мотиву під час незаконного позбавлення волі потерпілого.

Так, кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх, у тому числі, із корисливих мотивів. Як учинене з корисливих мотивів незаконне позбавлення волі особи кваліфікується у разі, коли винний, незаконно позбавляючи волі потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому немає значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок таких своїх дій, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.

Як випливає з вироку суду першої інстанції, місцевий суд правильно встановив, що в діях обвинуваченого був корисливий мотив, оскільки він, зв’язавши потерпілому руки й ноги, незаконно утримував останнього проти його волі для безперешкодного заволодіння його автомобілем, який згодом продав.

Постанова ККС ВС у справі № 511/2543/17 (провадження № 51-2778км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243758.

Джерело