Скопійовані з мережі «Інтернет» відеофайли поширеної в телеетері спірної інформації можуть бути належними доказами

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що доказом поширення телерадіоорганізацією спірної інформації в етері є лише оригінал запису передачі, що містить спірну інформацію, та/або отримана позивачем у порядку ч. 5 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» копія запису такої передачі.

Про це йдеться у справі № 905/902/20 за позовом КП «Центр поводження з тваринами» до ТОВ «ТРК "Україна"» про визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію, інформації, поширеної в етері телеканалу «Донбас», та про спростування недостовірної інформації. Позивач стверджував, що поширена у відеосюжеті інформація про існування договірних відносин між КП «Центр поводження з тваринами» та Лиманською міською радою Донецької області щодо надання послуг з вилову безпритульних тварин не відповідає дійсності.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, визнав недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію позивача, поширену відповідачем інформацію. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. КГС ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС.

ВП ВС зауважила, що законодавство у сфері регулювання відносин, пов’язаних із поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо та телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

ВП ВС підкреслила, що для досягнення мети здійснення судового розгляду позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку ст. 64 цього Закону, або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу (ч. 5 ст. 96 ГПК України). Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.

У постанові також зазначено, що право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин або юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку. Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з вимогою про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права в судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін.

Враховуючи викладене вище, Велика Палата ВС скасувала постанову апеляційного суду, а справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Великої Палати ВС від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102342551.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.

Верховний суд