Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У січні 2017 року позивачка, яка є інвалідом І групи з ураженням опорно-рухового апарату, звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просила зобов’язати Департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі або в інший спосіб. З огляду на те, що позивачка пересувається лише на інвалідному візку, вона позбавлена можливості вийти зі свого помешкання, розміщеного на четвертому поверсі, без сторонньої допомоги. Крім того, позивачка зареєстрована та проживає у цій кімнаті з 1989 року і офіційно визнана наймачем цього житлового приміщення згідно з рішенням Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й Апеляційний суд Харківської області, відмовив позивачці у задоволені позовних вимог, оскільки законодавством України не передбачено обов’язку Харківської міської ради здійснити обмін займаного приміщення на інше, розташоване на першому поверсі, на якому всі приміщення знаходяться у приватній власності і вільних немає.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у цій справі зауважив, що під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивачка як інвалід І групи, мотивуючи неможливість користуватися кімнатою на четвертому поверсі у зв’язку з відсутністю необхідних обладнань для пересування, просила надати у користування житлову кімнату на першому поверсі без зазначення конкретного будинку. Крім того, вона не зазначала про постійне житло або про надання житла поза чергою.
Відповідно до ст. 29 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю та сім'ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Верховний Суд зазначив, що на органи державної влади та місцевого самоврядування покладається обов’язок створити прийнятні умови для людей з особливими потребами, в тому числі й житлові. При цьому фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь-яким сприятливим способом для цієї особи та можливим способом для органу державної влади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами цієї людини та інтересами громади має бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування виконати такий обов’язок.
Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/968/18 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81425792.
_03_03.png)
