Земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам’яткою архітектури

3 1 липня 2019 року Верховний Суд розглянув справу за позовом керівника місцевої прокуратури до міської ради, третя особа – ТОВ.

Предметом спору була ухвала міської ради, якою юридичній особі надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Головним аргументом прокурора було те, що земельна ділянка, дозвіл на виготовлення технічної документації щодо якої надано ТОВ, належить до земель історико-культурного призначення, оскільки будівля готелю, яка розташована на цій земельній ділянці, є пам'яткою архітектури місцевого значення. Сама земельна ділянка розташована в межах історичного ареалу міста.

Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Суд встановив, що цільове призначення спірної земельної ділянки – землі житлової та громадської забудови. Відповідно до Генерального плану м. Львова земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу. Будівля готелю, що знаходиться на спірній земельній ділянці у м. Львові, є пам’яткою архітектури місцевого значення. У 2005 році було затверджено межі історичного ареалу та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Розглядаючи цю справу, Суд узяв до уваги те, що в іншій судовій справі постановою від 19 квітня 2016 року визнано протиправною бездіяльність міської ради щодо незабезпечення проведення робіт з винесенням меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) і віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення. Зобов'язано міську раду відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з внесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) і віднесення земель в його межах до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Суд вказав, що «зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам’яткою архітектури.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам’ятка культурної спадщини місцевого значення (готель), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення.

Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам’яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування».

З Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16 (№ К/9901/43183/18) можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua/.

Джерело