Мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту не порушує прав, свобод та інтересів позивачів – КАС ВС

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом ГО «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір – Право народу» і фізичних осіб до Львівської обласної ради.

Позивачі просили суд визнати протиправним і нечинним рішення Львівської облради від 18 вересня 2018 року за № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області», яким, зокрема, вирішено установити мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах на території Львівської області до моменту повного припинення окупації території України.

ГО наполягала на тому, що має право на звернення до суду з позовом, оскільки спірне рішення стосується публічної діяльності позивача і громадян – членів ГО та її відокремлених підрозділів (розташованих у місті Львові), а також усіх інших фізичних осіб, права яких порушуються спірним рішенням, – як представників національних меншин, так і громадян України, які в повсякденному житті використовують і російську мову, і російськомовний культурний продукт, та є суб’єктами правовідносин, в яких буде застосовано цей акт.

Верховний Суд зауважив, що власне саме спірне рішення визначає межі правовідносин.

Спірним рішенням фактично установлена заборона на публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює виконання, показ, демонстрацію тощо російськомовних товарів та послуг, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо), а також об'єктів матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України, на території Львівської області до моменту повного припинення окупації території України.

Суд вказав, що доводи позивачів про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням Львівської облради на їхні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

За вказаних обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83647809. 

Джерело