Судді за наявності сумнівів у безсторонності краще брати самовідвід

Спершу суддя призначив водієві чималий штраф за дрібне порушення та ще й пригрозив тюрмою в разі його несплати. Невдовзі волею долі заявник знову опинився в суді, і справа дісталася тому самому законнику. Та він раптом визнав, що не міг бути безстороннім.

Штраф від «ворога»

Заявник у справі «Škrlj v. Croatia» порушив правила дорожнього руху, причому двічі. Спочатку не зупинив автомобіль перед пішохідним переходом, а потім їхав не пристебнутий ременем безпеки. Матко Шкірль з інкримінованими йому проступками не погодився, тому оскаржив штраф до суду.

Тільки от справа потрапила не до того судді. Він навісив на неї ярлик спрощеного провадження й у той же день викликав заявника, щоб попередити, що слухання може бути проведене за його відсутності.

М.Шкірль наполягав, що через адвоката надіслав факс про відвід призначеному судді. Адже законник працював із матір’ю заявника (теж суддею), тому його потрібно відсторонити, аби не викликати сумнівів у неупередженості розгляду. Тільки в суді запевняли, що такого факсу не отримували…

Процес пішов своїм рядом: засідання відбулося за відсутності правопорушника. Розглянувши письмовий звіт працівника поліції, який безпосередньо зафіксував порушення ПДР, суддя не знайшов підстав сумніватись у викладеному. М.Шкірля визнали винним і призначили штраф у розмірі €130. У разі несплати цієї суми йому загрожувало ув’язнення.

Оскільки справу розглянули у спрощеному порядку, оскаржити рішення заявник не зміг. Єдиний інструмент захисту, який був доступний, — конституційна скарга. У ній він написав, що справу розглядав суддя, який не мав на це права, оскільки конфліктував з його матір’ю. Тому законник сам мав оцінити ситуацію та взяти самовідвід.

Утім, Конституційний суд визнав скаргу неприйнятною та явно необґрунтованою. На вимогу представників уряду секретаріат КС підтвердив, що в матеріалах справи не міститься того самого факсу — клопотання про відвід судді.

Флешбек за правилами

Чи то заявник справді систематично ігнорував ПДД, чи то просто хотів довести справу до кінця, але ще до того, як він отримав вердикт за конституційною скаргою, до суду потрапило тотожне оскарження від його імені.

Цього разу М.Шкірль через адвоката відразу заявив про відсторонення того самого судді від розгляду справи з тих самих причин, і тепер суддя задовольнив її. Тоді ж останній підтвердив, що перебував у постійному конфлікті з матір’ю заявника, котра була головою суду, в якому він колись працював.

Так син-порушник отримав офіційний документ, який не лише підтверджував відвід головуючого, а й фіксував існування обставин, які ставили неупередженість останнього під сумнів.

Залишалося тільки одне «але», за розгляд якого взявся Європейський суд з прав людини.

Фактично й доречно

М.Шкірль звернув увагу ЄСПЛ на те, що суддя під час другого провадження погодився бути відстороненим від справи, визнавши факти конфлікту з його матір’ю. Проте він виник не учора, тож існував і під час розгляду першої справи. Отже, суддя мав одразу взяти самовідвід, як того вимагає законодавство. Через таке переконання заявник не з’явився на перше засідання. Тому й стверджував, що сам факт постановлення рішення суддею, який сам визнав, що існує обставина для його відведення, підриває поняття справедливого суду. На це чомусь не звернув уваги Конституційний суд.

Представники уряду зауважили, що заявник мав представника, час для підготовки захисту й можливість брати участь у слуханні, а отже, користувався всіма гарантіями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, обвинувачення проти М.Шкірля ґрунтувалися на отриманих доказах і не були довільними.

Тому, на думку чиновників, можна вважати, що заявника судили об’єктивно. До того ж суддя сам не взяв самовідвід у першому епізоді, бо обставини для цього на той час начебто перестали існувати. А клопотання про відвід, яке заявник буцімто відправив факсом, так і не знайшли.

Також урядовці стверджували, що було спрощене провадження, коли суд оцінює тільки те, що міститься в заяві та запереченнях до неї. М.Шкірль не надав жодних аргументів чи доказів на свою користь. Він лише просив суд виправдати його, хоча при цьому не з’явився на засідання. Таким чином, суддя не відігравав значної ролі у справі, а його нібито упередженість не має стосунку до винесення рішення. Адже воно основувалося на звіті поліції, довіра до якої не ставилася під сумнів.

Упереджено й несправедливо

Перш за все ЄСПЛ зазначив, що незначні порушення ПДР, в яких заявника визнали винним, не належать до традиційних категорій кримінального права. Проте зацікавлена особа повинна мати можливість оскаржити будь-яке рішення, винесене проти неї судом (прецедент — «Lauko v. Slovakia»).

Як виявили у Страсбурзі, суддя, котрий вів справу, лише через кілька днів після спірного випадку взяв самовідвід — із тієї самої причини, на якій наголошувала сторона. У відповідь на клопотання заявника він визнав, що працював з його матір’ю та що між ними існувала ворожнеча, хоча М.Шкірль про останнє не згадував.

Євросуд нагадав, що будь-який служитель Феміди, щодо якого є підстави сумніватися в неупередженості, повинен усунутися від розгляду справи.

Отже, провина насамперед лежить на судді, тому ЄСПЛ визнав неважливим той факт, було клопотання про відвід, відправлене факсом, чи ні. Крім того у Страсбурзі не погодились із твердженням уряду про роль судді в процесі. Адже незалежно від того, якою мірою заявник використовував процесуальні права для свого захисту, той факт, що він був покараний суддею, який сам визнав наявність обставин, які не дозволяють йому вести справу, підірвали справедливість розгляду.

Крім констатації порушення конвенції Суд також розкритикував КС Хорватії, який мав би скасувати відповідне рішення на тій підставі, що суддя не був безстороннім.

Джерело