Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
А.Ф. Фадєєнко - суддя апеляційного суду Одеської області у відставці
До недавнього часу в Одеському апеляційному суді не виникало питання необхідності встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення одночасно із закриттям провадження у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Судді судової палати з розгляду кримінальних справ при перегляді рішень у справах про адміністративні правопорушення, як правило, поєднували закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі й за спливом строків притягнення до адіміністративної відповідальності.
Зазначена практика почала змінюватися після того, як у зв’язку з надмірним навантаженням на суддів вказаної палати, апеляційний перегляд рішень у справах про адміністративні правопорушення почав здійснюватись й суддями судової палати з розгляду цивільних справ.
Обмеження строків давності притягнення до адміністративної відповідальності обумовлено цілями і задачами законодавства про адміністративну відповідальність і дискреційними повноваженнями законодавця з визначення меж публічного переслідування за скоєння правопорушень.
При цьому правила перебігу строків давності притягнення до адміністративної відповідальності та наслідків їх спливу мають універсальне значення для всіх випадків перегляду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення.
Судовий контроль таких постанов, інтегрований в правовий механізм реалізації адміністративної відповідальності, не може бути вільним від обмежень, покликаних вчинити ситуації, при яких за межами встановленого національним закону періоду виникли б правові підстави для реального застосування адміністративних санкцій.
Відмова від адміністративного переслідування через сплив строків давності притягнення до адміністративної відповідальності не може перешкоджати реалізації права на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій.
Особи, які були учасниками в адміністративному провадженні, можуть як суб’єкти приватно-правового права доводити свою невинуватість та заподіяну шкоду у процедурі цивільного судочинства. Інше перешкоджало б судовому захисту прав осіб, зробивши ілюзорним механізм компенсації шкоди.
Характер адміністративних деліктів потребує оперативного, публічного, правового реагування на виявлені порушення. В тих випадках, коли специфіка конкретних видів порушень потребує більш складного комплексу контрольно-юрисдикційних заходів, збалансування принципів невідворотності відповідальності і правової визначеності досягається шляхом обгрунтованого збільшення строків давності притягнення до адміністративної відповідальності.
Встановлення тривалості строків давності, які відносяться до компетенції законодавця, може залежати від особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення і суспільної безпеки, складністі їх виявлення та інших властивостей.
Суди не повинні допускати непропорційне застосування строків давності притягнення до адміністративної відповідальності в межах об’єктивно обгрунтованої законодавцем їх дифференціації.
Строки давності адміністративної відповідальності не можуть перешкоджати визнанню осіб невинними.
Питання щодо строків давності притягнення до адміністративної відповідальності та встановлення вини за спливом строку давності вперше розглянуто Одеським апеляційним судом в контексті кримінально-процесуального аспекту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) - суддя Гірняк Л.А., справа 523/12211/19, постанова від 11.10.2019 року, посилання на ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85108152.
Стаття 6 Конвенції застосовується протягом усього провадження, метою якого є встановлення обґрунтованості «кримінального обвинувачення» включно зі стадією проголошення судового рішення.
Загалом гарантії статті 6 Конвенції застосовуються до апеляційного оскарження, коли ця інстанція є завершальною стадією відповідного провадження і його результат може бути вирішальним для притягнутих до відповідальності осіб.
Апеляційний суд в судовому рішенні підкреслив про необхідність забезпечення справедливого балансу між загальним (публічним) інтересом невідворотності адміністративної відповідальності та дотриманням прав і свобод людини щодо строку давності про притягнення її до відповідальності, зазначивши, що Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, в тому числі у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" та ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» визначив строк давності як передбачене законом право порушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення.
Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасниць, відповідають кільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушень прав обвинувачених, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, які могли бути неповними за спливом часу (ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» рішення від 20 вересня 2011 року, п. 570 та "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 22 жовтня 1996 року п.51).
Пункт 2 статті 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку».
Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35).
Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо тягаря доведення, правових презумпції факту і права.
Проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд апеляційної інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов в цій справі до наступного висновку.
Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності за закінченням строку давності, який передбачений національним законом-частиною 2 статті 38 КУпАП.
Висновок в постанові суду про наявність вини за межами строку давності притягнення до адміністративної відповідальності буде порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції.
Зазначені конвенційні положення імплементовані в національну практику судом апеляційної інстанції в постанові від 10.12.2019 року (суддя Комлева О.С., справа № 522/9890/19, посилання на ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86359067), в якій суд підкреслив, що встановивши межі для адміністративного переслідування, Держава захищає особу, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення від необмеженого в часі публічного переслідування, що не узгоджується з повагою до гідності особистості та правом на особисту недоторканність.
Строк давності надає право правопорушнику уникнути переслідування за закінченням певного строку після скоєння правопорушення.
Наявність строку давності забезпечує правову визначеність та остаточність, попередження порушення прав, які могли б бути зменшені, якби судам доводилося розглядати їхні справи на основі доказів, що могли бути неповними за спливом часу.
В подальшому, Одеський апеляційний суд в постанові від 29.05.2020 року (суддя Ващенко Л.Г., справа № 521/7549/18, посилання на ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89587380), застосовуючи Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права – ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», в межах дискреційних повноважень, наданих йому тлумачити норми національного закону, використовуючи «живе право» Конвенції в питаннях стосовно строків давності притягнення до адміністративної відповідальності та встановлення вини за спливом строків давності, розвинув практику імплементації конвенційних положень, виклавши узагальнюючі висновки з цих питань, а саме щодо:
Слід підкреслити, що саме в цій справі Одеський апеляційний суд зробив важливий висновок про те, що судовий контроль передбачає, що відмова від адміністративного переслідування через сплив строків давності притягнення до адміністративної відповідальності не може перешкоджати реалізації права на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій.
Тому закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за закінченням строків притягнення, не є перешкодою для встановлення в інших процедурах винуватості особи або її невинуватості з метою притягнення до цивільної відповідальності: спори про відшкодування майнової шкоди та компенсації моральної шкоди на користь потерпілих внаслідок адміністративного правопорушення підлягають вирішенню судом у порядку цивільного судочинства.
Особи, які були учасниками в адміністративному провадженні, приймають участь в таких спорах як суб`єкти приватно-правового права і можуть доводити свою невинуватість та заподіяну шкоду у процедурі цивільного судочинства.
Інше перешкоджало б судовому захисту прав осіб, зробивши ілюзорним механізм компенсації шкоди.
_03_03.png)
