Відповідно до закону «Про створення апеляційних судів» на зміну Судовим палатам утворювались апеляційні суди. 23 грудня 1917 року Центральна Рада прийняла закон «Про умови забезпечення і порядок обрання суддів Генерального і апеляційних Судів».

У липні 1918 року було прийнято закон «Про Судові Палати та Апеляційні Суди», згідно з яким скасуванню підлягав закон «Про Апеляційний Суд» від 17 грудня 1917 року. Відповідно до вищезазначеного закону, апеляційні суди у Києві, Харкові та Одесі скасовувались, натомість відновлювалися колишні судові палати, щоправда, з деякими змінами, що переважно стосувалися їхніх штатів та вимог до кандидатів на відповідні посади.

23 грудня 1918 року на третьому засіданні Комісії для розгляду законів про апеляційні суди було вирішено питання про ухвалення законопроекту «Про утворення Апеляційних Судів». Згідно з відповідним законом, ухваленим Радою Міністрів Української Народної Республіки, Київська, Харківська та Одеська судові палати перетворювались на Київський, Харківський, Одеський апеляційні суди, які повинні були тимчасово існувати на тих основах, на яких існували відповідні Судові Палати з відповідними змінами.

Вже у радянський період Народним Секретаріатом УРСР 04 січня 1918 року постанову «Про введення народного суду на Україні». У ст. 1 було передбачено: «Віднині на всій території Української Народної Республіки ліквідуються усі діючі  до цього часу судові установи: окружні суди, судові палати, військові і морські суди, комерційний суд у м. Одесі, волосні і мирові суди». Особливо важливим правовим актом цього періоду був декрет Ради Народних Комісарів УРСР від 14 лютого 1919 року «Про суд», яким ліквідовувались «буржуазно-поміщицькі» суди (генеральний суд, судові палати, окружні суди, з’їзди мирових суддів, мирові суди, суди військові, морські, волосні, комерційні) та всі установи і організації, що були при них, і затверджувалося тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали УРСР, за яким в Україні, як і в РРФСР, створено дві самостійні судові системи: 1 – народні суди і ради народних суддів; 2 – революційні трибунали. Положення встановлювало, що народні суди діють у складі одного постійного судді і двох народних засідателів і обираються міськими Радами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а у волостях обираються виконавчими комітетами Рад депутатів. До підсудності народних судів належали всі кримінальні і цивільні справи, за винятком тих, що підсудні революційному трибуналу. Цим положенням в Україні було організовано єдиний народний суд (не менш, як один на район). Впроваджувався також касаційний порядок оскарження вироків і рішень народних судів.

16 грудня 1922 року, якою було затверджено «Положення про судоустрій УСРР». У ст. 1 Положення зазначено, що з метою охорони завоювань пролетарської революції, забезпечення інтересів держави, прав трудящих та їх об´єднань на території УСРР діє єдина система судових установ: 1) народний суд у складі постійного народного судді, 2) народний суд у складі того ж постійного народного судді і двох народних засідателів, 3) губернський суд, 4) Верховний Суд УСРР і його колегії.

Губернський суд поширював свою юрисдикцію на територію тієї губернії чи області, в якій він був утворений, а також здійснював нагляд за всіма діючими на території губернії чи області судами, крім виїзних сесій Верховного Суду та воєнних і воєнно-транспортних трибуналів.

Положення про судоустрій УСРР 1922 року, як і попередні радянські акти про судову систему, також не передбачало апеляційного розгляду справ. Таким чином, інститут апеляції у радянський період припинив своє існування на території України, а апеляційні суди ліквідовувались. Натомість передбачався касаційний розгляд справ.

Положенням про судоустрій УРСР 1925 року встановлювалась єдина на території України судова система: народний суд, окружний суд, Верховний суд республіки, народний суд в Автономній Молдавській РСР і Головний Суд, а також спеціальні суди у справах про військові злочини, військові трибунали у справах про злочинне порушення Кодексу законів про працю і для розгляду індивідуальних і групових спорів між робітниками, службовцями та їх наймачами трудові сесії народних судів.

11 вересня 1929 року ВУЦВК і РНК УРСР було прийнято Положення про судоустрій УСРР, в основу якого покладено Положення 1925 року.

Постановою ВУЦВК і РНК УРСР 2 вересня 1930 року було ліквідовано округи і здійснено перехід до системи центр район.

Слід зазначити, що двоступенева система управління існувала в УРСР з вересня 1930 року до лютого 1932 року до того моменту, коли четверта позачергова сесія ВУЦВК XII скликання визнала, що така система себе не виправдала, й було ухвалено рішення створити на території УРСР 5 областей: Харківську у складі 82 адміністративно-територіальних одиниць, Київську (104 одиниці), Вінницьку (71 одиниця), Дніпропетровську (54 одиниці) та Одеську (50 одиниць). Обласні суди стали судами першої інстанції з розгляду кримінальних і цивільних справ, віднесених до їх підсудності Кримінально-процесуальним і Цивільно-процесуальним кодексами, а також судами другої касаційно-ревізійної інстанції в кримінальних і цивільних справах, що їх вирішували народні суди області.

У 1991 році розпочався період розбудови власних державних інституцій, в тому числі, і судової системи. Наприкінці 1992 року значно зросла кількість працівників суду – до 106 осіб, з них працівників – 66 суддів. 17 червня 1991 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР», Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів Української РСР». Таким чином, розпочався тривалий процес судової реформи: вищеназваний закон мав нові редакції у липні 1992 року, у червні 2002 року, у вересні 2005 року. У лютому 1994 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку із змінами в Законі Української РСР «Про судоустрій Української РСР» (нова редакція – у вересні 2005 року).