Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 18 липня 2024 року на пленарному засіданні ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2024 у справі за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо конституційності частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Відповідно до оспорюваних приписів Кодексу „у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці“.
Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України частину шосту статті 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Руслан Оніщенко, обґрунтовуючи свою конституційну скаргу, зазначав, що внаслідок застосування частини шостої статті 615 Кодексу в його справі порушено конституційні права, зокрема, на свободу та особисту недоторканність, доступ до суду, правову (правничу) допомогу, захист, розгляд справи незалежним судом з дотриманням основоположних принципів кримінального судочинства. Також на підтвердження аргументації щодо неконституційності оспорюваних приписів Кодексу заявник твердив, що відповідно до частини другої статті 64 Конституції України навіть в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи передбачені, зокрема статтями 29, 55, 59, 63 Конституції України.
Автор звернення Дмитро Гаврилюк у конституційній скарзі вказував на те, що внаслідок застосування в судових рішеннях у його справі частини шостої статті 615 Кодексу „непоправно порушуються гарантії, надані Конституцією України, зокрема „оскаржуване положення призводить до втрати контролю над ув’язненням особи, так як судді не розглядають деталі та продовжують строк дії запобіжного заходу автоматично“. Він також вважав, що „положення оскаржуваної норми не передбачає дослідження судом обставин наявності ризиків перешкоджанню розслідуванню чи уникнення кримінальної відповідальності та наявності гарантій явки особи у судове засідання. Таким чином, особа утримується під вартою без вмотивованого судового рішення, тобто рішення про утримання особи під вартою не вимагає обґрунтування судом“.
_03_03.png)
