Одеський апеляційний суд визнав право власності на земельну ділянку за сином померлого онука, залишивши позов діда без задоволення

Одеський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу П. на рішення Любашівського районного суду Одеської області, яким було відмовлено у задоволенні його позову про визнання за ним права власності на ½  частину земельної ділянки на території Кричунівської сільської ради Любашівського району Одеської області після померлого онука К.

Також цим же рішенням встановлено факт батьківства К. відносно В.; визнано право власності В. на земельну ділянку розташовану на території Кричунівської сільської ради Любашівського району Одеської області, що належала померлому К.; у задоволенні позовних вимог третьої особи Ф. в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Встановлено, що в серпні 2017 р. П. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на ½  частину земельної ділянки, розташованої на території Кричунівської сільської ради Любашівського району Одеської області, що належала його померлому онуку К, оскільки спадкоємці першої черги за законом відсутні, а він - П - є спадкоємцем другої черги за законом. Третя особа Ф. звернулась до суду в інтересах неповнолітнього В., в якому просила встановити факт батьківства померлого К. відносно В. та визнати право власності В. на земельну ділянку, розташовану на території Кричунівської сільської ради Любашівського району Одеської області, що належала його батьку К.

Також встановлено, що Ф. проживала однією сім`єю з померлим К., вони вели спільне господарство, мали намір одружитись, відбувся обряд сватання. Під час спільного проживання вона завагітніла, а 19.06.2002 р. народився син – В. Після народження В. К. визнавав його своїм сином, що підтвердили свідки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач П., як дід спадкодавця, а відповідачка Б., як рідна сестра спадкодавця, є спадкоємцями другої черги за законом, третя особа Ф. довела передбачену ст. 53 КпШС України обставину, а саме спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю та батьком дитини до її народження. Інших спадкоємців першої черги за законом, крім В. не має.

Апелянт П. скаргу обґрунтував тим, що беззаперечним доказом батьківства може бути лише генетична експертиза.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу П. виходив з того, що наявними у справі доказами беззаперечно встановлено, що батьки до народження сина проживали разом після обряду сватання, вели спільне господарство, а після народження батько визнавав дитину своїм сином. Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтвердили вказані обставини колегія суддів відхилила, виходячи з пояснень незацікавленого свідка Р. про те, що вона була присутня при складанні сільською радою акту про спільне проживання батьків дитини, відомості зазначені у ньому відповідають дійсності.

Пошук процесуальних рішень по даній справі можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером 507/1200/17.

Прес-служба Одеського апеляційного суду