Одеський апеляційний суд змінив розмір аліментів на утримання дитини та стягнув завдану моральну шкоду

Одеський апеляційний суд розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Особи 1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року у цивільній справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення аліментів на утримання дитини та моральної шкоди.

Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і остаточно в заяві від 29.11.2018 року просив стягнути аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 13750 грн. в місяць, а також просив стягнути моральну шкоду, завдану йому та сину у розмірі 960501 грн. (т.2, а.с.7-11).

Позов обґрунтований тим, що відповідачка, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася життям, не приймала участі у матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. Особа 4 народився з вродженими вадами здоров`я, є інвалідом з дитинства, а отже потребує постійного догляду та піклування, забезпечення спеціальним медичним доглядом і лікуванням, потрібно придбавати коштовні медичні препарати та обладнання, витрачати доводиться на дитину понад 10000 грн. на місяць. Внаслідок цього позивач був змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати та утримувати дитину. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, оскільки придбаває майно, отримує доходи від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном, її чоловік є підприємцем, отримує доходи від підприємницької діяльності та продажу нерухомості. У результаті протиправної поведінки відповідачки дитині була завдана моральна шкода, яка полягає у її тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням прав, суттєво порушений, як спокій дитини так і позивача Особа 1 , що негативно вплинуло на повсякденний образ життя, позивач вимушений витрачати багато часу на вирішення питань, пов`язаних із захистом порушених прав, постійно обмірковувати зазначені події. Це в свою чергу негативно відображається і на дитині, вона також обмірковує ці події, засмучується і час від часу плаче. Представник відповідача заперечував проти позову частково, оскільки відповідачка згодна сплачувати аліменти, однак з розміром аліментів не згодна, вважає його необґрунтованим та безпідставним.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року позов Особи 1 було задоволено частково. Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 аліменти на утримання неповнолітнього сина Особи 4, у твердій грошовій сумі і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з Особи 2 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. В іншій частині позовних вимог Особі 1 відмовлено. 

В апеляційній скарзі Особа 1 ставить питання про зміну рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткового рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року в частині визначення розміру аліментів, стягнувши з відповідачки на його користь аліменти на утримання сина Особи 4, у сумі 13750 грн. щомісячно, починаючи з часу пред`явлення позову 12.05.2010 року по 21.02.2028 року, та скасувати рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди, ухваливши у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги. Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2020 року було задоволено клопотання Особи 1 про забезпечення у справі його позову шляхом оголошення заборони на відчуження будь-якого нерухомого чи рухомого майна належного відповідачці - Особі 2 (т.2, а.с.174, 207-209).

Вирішуючи питання про часткову обгрунтованість апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у подружжя Особи 1 та Особи 2 народився син Особа 4(т.1, а.с.7, 67). Матір дитини - Особа 3, яка в подальшому змінила своє прізвище, залишила дитину в пологовому будинку. Згідно з випискою нейрохірургічного відділення Одеської обласної дитячої клінічної лікарні від 13.04.2010 р. встановлений остаточний діагноз у дитини: вроджений порок розвитку ЦНС. Мієлорадикуломенингоцеле пояснично-крестцового відділу хребта. Внутрішня гідроцефалія. Вентрикуло перитонеостомія. Дисплазія тазобедренних суглобів. Нижній в`ялий парапарез. Дитина має право на соціальну допомогу на 2 роки (т.1, а.с.13). Крім того, 09.06.2011 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси розірвано шлюб між Особою 1 та Особою 2(справа№2-3447/11) (т.1, а.с.72). 19.10.2010 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси задоволено позови Особи 18 та Особи 1, позбавлено батьківських прав Особу 3 стосовно Особи 4 (справа №2-5210/10) (т.1, а.с.71). Крім того, 09.06.2011 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси розірвано шлюб між Особою 1 та Особою 3 (справа№2-3447/11) (т.1, а.с.72). Як видно з посвідчення серії НОМЕР_4, виданого 13.04.2013 р. з терміном дії з 07.07.2012 року по 06.07.2014 р. дитина знаходилася на обліку УСЗНЄ в Суворовському ДП та СП Одеської міської ради та отримувала державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства (т.1, а.с.68)

Матеріалами справи і Одеським апеляційним судом встановлено, що догляд за дитиною до теперішнього часу здійснює позивач Особа 1, а відповідач Особа 2, в добровільному порядку не надає ніякої допомоги на утримання хворого сина, що не заперечувалось учасниками справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. Всі обставини справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач Особа 2 в період з 12.05.2010 року, тобто з моменту подачі даного позову до суду і до теперішнього часу, мала достатній дохід, у тому числі для забезпечення хворої дитини, яку залишила в пологому будинку і від якої відмовилась у встановленому законом порядку, а в подальшому була позбавлена батьківських прав відносно цієї дитини сторін - Особи 4 .Однак, починаючи з моменту подання даного позову і до теперішнього часу мати дитини - відповідачка Особа 2 жодного разу не відвідала дитину та жодним чином не надала їй ні матеріальної, ні моральної допомоги.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що син сторін Особа 4 є інвалідом дитинства, має захворювання ЦНС, переніс 5 операцій, однак весь цей час був позбавлений материнського піклування, ласки і догляду, не дивлячись на те, що на теперішній час йому виповнилось 10 років. Докази підтверджують доводи заявника апеляційної скарги Особи 1 про те, що з дня народження та до теперішнього часу дитина сторін - Особа 4 є інвалідом з дитинства, має численні тяжкі вади здоров`я та потребує постійного догляду та лікування.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника апеляційної скарги Особи 1 про те, що відповідач Особа 2 за весь період несла витрати, у тому числі на придбання нерухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи і нею не доведено джерело походження вказаних доходів, як то передбачено ч. 3 ст. 182 СК України, є слушними виходячи з того, що відповідач Особа 2 придбала у свою приватну власність трикімнатну квартиру, площею 72,4 кв.м., що підтверджено відповідними документами.

Наявні у справі матеріали, свідчать про те, що дохід відповідача Особи 2 в період з 2013 року по 2018 рік склав більше 3-х млн. гривень, навіть без врахування спільного сумісного майна, яке нею можливо придбавалось та відчужувалось спільно з чоловіком Особа 10, з яким вона уклала шлюб 21.07.2012 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 21.07.2012р. (т.1, а.с. 233).

Звертаючись до суду з уточнюючим позовом, позивач Особа 1 просив стягувати аліменти на утримання хворої дитини, починаючи з 12.05.2010 року, що на даний час склало 118 місяців.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в суді апеляційної інстанції позивач і заявник апеляційної скарги Особи 1 посилався на те, що не дивлячись на хворобу і ряд перенесених тяжких операцій з подальшим реабілітаційним лікуванням, син постійно задавав йому питання, де його мама, оскільки потребував її уваги і ласки, на що Особа 1 не знав, що йому відповісти. Ці обставини супроводжувались постійними моральними стражданнями як хворої дитини, так і його батька - позивача і заявника апеляційної скарги Особи 1.

Відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення прав особи передбачено статтями 23 та 1167 ЦК України. За змістом вказаних норм права моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім`ї чи близьких родичів. моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Враховуючи, що стягнення з відповідача Особи 2 моральної шкоди за порушення нею, в тому числі і права дитини на піклування та утримання, передбачено нормами цивільного законодавства, то вказані норми розповсюджуються і на врегулювання сімейних відносин, що буде відповідати вимогам статей 8 СК України та 9 ЦК України. Більше того,  оскільки обов`язок утримувати свою дитину випливає із вимог закону, а не на договірних підставах, то відповідно спричинення дитині певної шкоди внаслідок вчинення відповідачкою протиправних дій щодо дитини, в даному випадку завідомої бездіяльності, - є деліктними правовідносинами, що зумовлює можливість стягнення також і моральної шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги Особи 1 про те, що у даному випадку обставини справи свідчать, що відповідач Особа 2 завідомо знехтувала усіма життєвими потребами малолітнього і хворого сина, позбавила його материнської любові і матеріального утримання, що в свою чергу призвело до суттєвого порушення невід`ємних прав дитини і потягнуло за собою спричинення значної моральної шкоди. Виходячи з того, що фактично 10 років позивач і заявник апеляційної скарги Особа 1 самостійно виховує і утримує хворого сина сторін Особа 4, який переніс 5 нейрохірургічних операцій, і потребує постійного догляду, який безоплатно здійснює батько ОСОБА_1 , а також те, що хворий син сторін вже 10 років перебуває без материнського піклування і ласки, колегія суддів дійшла висновку про те, що такими діями відповідачки Особи 2 позивачу Особі 1 а також його сину протягом фактично 10 років завдається моральна шкода.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року підлягає скасуванню з прийняттям постанови, якою позов  Особи 1 до Особи 2 про стягнення аліментів на утримання дитини і моральної шкоди слід задовольнити частково.

Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу  Особи 1 було задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року було скасувано. Позов  Особи 1 до Особи 2 про стягнення аліментів на утримання дитини і моральної шкоди задоволено частково. З Особи 2, на користь Особи 1, було вирішено стягнути аліменти на утримання малолітнього сина Особи 4, щомісячно в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.05.2010 року і до досягнення дитиною повноліття. Та стягнути з Особи 2, на користь Особи 1, завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч гривень). Стягнути з Особи 2, на користь Особи 1, судові витрати у розмірі 522 грн. (п`ятсот двадцять дві гривні).

З повним текстом постанови можна ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88375541

Пресслужба Одеського апеляційного суду